2. Усі прикметники належать до м'якої групи в рядку А тужливий, печальний, людяний Тоа Б прозорий, західний, біленький В веселий, злий, читацький р- таппадот на Г середній, учорашній, торішній
Я народилася на українській землі- землі моїх батьків. Ця земля зветься Україною. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі, рідна хата. Україна- моя Батьківщина. І я її люблю такою, яка вона є.
Хтось скаже: «Ну авжеж, зараз модно освідчуватися в любові до України, так кожен робить.» А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто , що мені багато чого не подобається: і в піснях сучасних , і в книгах, і на телебаченні, я зовсім не розумію українців , які ладні всіх на світі поділити на «наших» і «не наших». Я думаю , що безглуздо вважати, наприклад ,українські ромашки кращими від білоруських. Мені байдуже , якої національності люди, що мене оточують. Ми всі живемо в одній країні , ходимо по одній землі, ласуємо однаковим пломбіром, радіємо перемогам збірної України по футболу , вболіваємо за Усика , дивимося «Роксолану» і читаємо газету «Факти». Багато людей ніколи не замислювалися над тим , чи вони є патріотами. Достатньо просто любити те місце , де ти народився і живеш, вкладати душу і серце в те, що робиш для себе, для рідних, для країни, навіть якщо це маленька дрібничка.
Я дуже хочу побачити Німеччину і Париж. Хочу з’їздити до Бразилії і Аргентини. Мрію відвідати Барселону. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, коли-небудь я здійсню свої мрії. І мені сподобаються інші країни. Але там не буде моєї сім’ї, друзів, моїх улюблених мультфільмів про козаків, калини за вікном, не буде «Кобзаря» на поличці і маминих вареників, ще багато чого , з чим пов’язана Батьківщина, батьківська земля. Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів , створити уже власну сім’ю, полюбити нові мультфільми, посадити калину, купити де-небудь «Кобзаря», і вареники навчитися готувати самій. Але як же Хрещатик? Як же Сіверський Дінець? А Карпати? Де б я не була , які б місця не зачарували мене, я буду згадувати рідне село, прогулянки у лісі, пікніки біля річки…
Я впевнена , що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно , я обов’язково повернуся додому, до своєї України, до землі моїх батьків, де завжди на мене чекають.
Людина залишається справжньою людиною в усіх духовних вимірах, доки в її серці живе пам’ять про той куточок землі, де вона народилася. Цей благословенний клаптик землі, де вона зросла, є для неї святим.
Моя Україно,
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно,
Моя Україно,
Колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
Давайте ввійдемо з вами у світ, де неповторною красою чарують нас тихі води, ясні зорі. Бентежать серце задушевні пісні і відповімо на одвічне питання: “Чим, чим земле моя, чарує так мене краса твоя?”
Люблю я в рідному краю
Пропахлі вітром колоски –
Таке чіпке безмежне поле,
І мамин хліб, і ті стежки,
Якими вранці йду до школи.
І перші проліски в гаю,
І щедре сонечко в блакиті.
Люблю Вкраїну в цілім світі.
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішаємо ми, сивіють матері – такий закон життя, але ніколи не старітиме наша квітуча українська земля, її майбутнє у ваших руках.
Тільки в чесній праці твоя добра слава і твоє безсмертя. Саме в наполегливій праці людина пізнає своє сутність на землі.
Не розчаровуйсь в Україні –
Немає єдності у нас.
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні.
А зрозумій її печаль.
Україна сьогодні – незалежна держава, частина Європи, центр усіх торговельних шляхів, величезна територія з величезним населенням.
Вдумуючись у ці слова можна помітити, що там немає духу патріотизму, який би “певною мірою возвеличив це слово “Україна”. Нажаль, на сьогоднішній день це слово має значення якоїсь підпорядкованої одиниці влади для інших країн. А згадаємо її історичне минуле – безмежна боротьба, величний порив волі, вічна сутичка з ненависниками, з людьми, котрі бажали розшматувати землю на якій жили наші предки і житимуть наші діти. Тернистий шлях до волі, яким ішли до сьогодення люди, які будували все те, що є зараз. Не оминають нашої пам’яті величні походи князів за часів Київської Русі, набіги на татар козаків під супроводом гетьманів, бунти під проводом Олекси Довбуша та Максима Залізняка, захист загальнонаціональних прав під час Першої і Другої Світових Воєн, від’єднання від СРСР утворення самостійної держави. Люди боролися тому, що відчували себе частиною одного цілого, розуміли, що за них самих ніхто не побудує їхнього майбутнього, кожен з них старався опиратися гніту. Який на них чинили. Нас травили роками, відучуючи від усього, що так усім дороге: мови, традицій, культури і навіть історії. Адже добре розуміли наші вороги: народ, що пам’ятає свої минуле, - це ще не раби, а сконцентрована національно-свідома сила, яка у будь-який момент може стати на свій захист. Нас хотіли знищити, як націю і втовкти. Що ми ніхто, ми – раби, які уже народжуються і вмирають рабами наших ненависників.
“Українці – це такий народ, який загину лише від самого себе” – говорив Спиридон Черкасенко. Незалежність – це наше найбільше досягнення; але надто довге перебування Західної України під тягарем Польщі, а Східної під ярмом Росії дало свій результат. Сьогодні ми гаємо розкол України.
Якщо він відбудеться – українців більше не буде існувати. Тому дуже важливо зараз, щоб кожен громадянин країни відчув себе частиною України адже саме Україна починається з кожного з нас.
Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не обирають, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.
Я народилася на українській землі- землі моїх батьків. Ця земля зветься Україною. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі, рідна хата. Україна- моя Батьківщина. І я її люблю такою, яка вона є.
Хтось скаже: «Ну авжеж, зараз модно освідчуватися в любові до України, так кожен робить.» А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто , що мені багато чого не подобається: і в піснях сучасних , і в книгах, і на телебаченні, я зовсім не розумію українців , які ладні всіх на світі поділити на «наших» і «не наших». Я думаю , що безглуздо вважати, наприклад ,українські ромашки кращими від білоруських. Мені байдуже , якої національності люди, що мене оточують. Ми всі живемо в одній країні , ходимо по одній землі, ласуємо однаковим пломбіром, радіємо перемогам збірної України по футболу , вболіваємо за Усика , дивимося «Роксолану» і читаємо газету «Факти». Багато людей ніколи не замислювалися над тим , чи вони є патріотами. Достатньо просто любити те місце , де ти народився і живеш, вкладати душу і серце в те, що робиш для себе, для рідних, для країни, навіть якщо це маленька дрібничка.
Я дуже хочу побачити Німеччину і Париж. Хочу з’їздити до Бразилії і Аргентини. Мрію відвідати Барселону. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, коли-небудь я здійсню свої мрії. І мені сподобаються інші країни. Але там не буде моєї сім’ї, друзів, моїх улюблених мультфільмів про козаків, калини за вікном, не буде «Кобзаря» на поличці і маминих вареників, ще багато чого , з чим пов’язана Батьківщина, батьківська земля. Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів , створити уже власну сім’ю, полюбити нові мультфільми, посадити калину, купити де-небудь «Кобзаря», і вареники навчитися готувати самій. Але як же Хрещатик? Як же Сіверський Дінець? А Карпати? Де б я не була , які б місця не зачарували мене, я буду згадувати рідне село, прогулянки у лісі, пікніки біля річки…
Я впевнена , що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно , я обов’язково повернуся додому, до своєї України, до землі моїх батьків, де завжди на мене чекають.
Твір
Україна починається з тебе!
Людина залишається справжньою людиною в усіх духовних вимірах, доки в її серці живе пам’ять про той куточок землі, де вона народилася. Цей благословенний клаптик землі, де вона зросла, є для неї святим.
Моя Україно,
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно,
Моя Україно,
Колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
Давайте ввійдемо з вами у світ, де неповторною красою чарують нас тихі води, ясні зорі. Бентежать серце задушевні пісні і відповімо на одвічне питання: “Чим, чим земле моя, чарує так мене краса твоя?”
Люблю я в рідному краю
Пропахлі вітром колоски –
Таке чіпке безмежне поле,
І мамин хліб, і ті стежки,
Якими вранці йду до школи.
І перші проліски в гаю,
І щедре сонечко в блакиті.
Люблю Вкраїну в цілім світі.
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішаємо ми, сивіють матері – такий закон життя, але ніколи не старітиме наша квітуча українська земля, її майбутнє у ваших руках.
Тільки в чесній праці твоя добра слава і твоє безсмертя. Саме в наполегливій праці людина пізнає своє сутність на землі.
Не розчаровуйсь в Україні –
Немає єдності у нас.
То наша головна провина
За весь неволі довгий час.
Не розчаровуйсь в Україні.
А зрозумій її печаль.
Україна сьогодні – незалежна держава, частина Європи, центр усіх торговельних шляхів, величезна територія з величезним населенням.
Вдумуючись у ці слова можна помітити, що там немає духу патріотизму, який би “певною мірою возвеличив це слово “Україна”. Нажаль, на сьогоднішній день це слово має значення якоїсь підпорядкованої одиниці влади для інших країн. А згадаємо її історичне минуле – безмежна боротьба, величний порив волі, вічна сутичка з ненависниками, з людьми, котрі бажали розшматувати землю на якій жили наші предки і житимуть наші діти. Тернистий шлях до волі, яким ішли до сьогодення люди, які будували все те, що є зараз. Не оминають нашої пам’яті величні походи князів за часів Київської Русі, набіги на татар козаків під супроводом гетьманів, бунти під проводом Олекси Довбуша та Максима Залізняка, захист загальнонаціональних прав під час Першої і Другої Світових Воєн, від’єднання від СРСР утворення самостійної держави. Люди боролися тому, що відчували себе частиною одного цілого, розуміли, що за них самих ніхто не побудує їхнього майбутнього, кожен з них старався опиратися гніту. Який на них чинили. Нас травили роками, відучуючи від усього, що так усім дороге: мови, традицій, культури і навіть історії. Адже добре розуміли наші вороги: народ, що пам’ятає свої минуле, - це ще не раби, а сконцентрована національно-свідома сила, яка у будь-який момент може стати на свій захист. Нас хотіли знищити, як націю і втовкти. Що ми ніхто, ми – раби, які уже народжуються і вмирають рабами наших ненависників.
“Українці – це такий народ, який загину лише від самого себе” – говорив Спиридон Черкасенко. Незалежність – це наше найбільше досягнення; але надто довге перебування Західної України під тягарем Польщі, а Східної під ярмом Росії дало свій результат. Сьогодні ми гаємо розкол України.
Якщо він відбудеться – українців більше не буде існувати. Тому дуже важливо зараз, щоб кожен громадянин країни відчув себе частиною України адже саме Україна починається з кожного з нас.
Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не обирають, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.
Шевченко говорив: Свою Україні любіть,
Любіть во врем’я люте,
В останню тяжку мінуту
За неї Господа моліть!
І я молюсь за Україну:
Світлу, пречисту, єдину –
Пір’ячко з крилець весни,
Боже врятуй Україну,
Господи, сохрани!
Вітром, розмаєним віттям
Ненависть висуши й гнів,
Розуму дай її дітям,
Розуму, а не ножів.
Дай не півмертвої мови,
Що благовістом луна,
Як струмування Дніпрове
Хай не пощезне вона.
Хай її душу вдовину
Не порозтягують пси.
Боже, врятуй Україну.