2. Відновіть речення, дібравши з дужок найбільш вдалі вставні конструкції. Поясніть свій вибір. Поставте пропущені розділові знаки.

Наша країна - просто казкова. В Україні (справді, ясна річ, безперечно) знайдеться і пустеля і гірські каньйони і місця для цікавого пішохідного туризму.​

Шкода від слова набагато серйозніша, ніж від мовчанки, і рідко трапляється жалкувати за несказаним!

Слово - воно може бути і одне, але ранить настільки, що болить довго. Слова  закарбовуються в памяті, адже в них є цілий спектр почуттів, які відчула і пропустила через себе інша людина. Слова,які образливі, часто знижують самооцінку людини і впливають на її настрій. Тому і вважають, що інколи краще змовчати, особлво, якщо людина тобі дорога, настільки, що тобі не хочеться погіршувати її самопочуття.

Окрім того, через погане слово можно втратити друга, тому добре треба подумати перш нід сказати, щоб потім не жалкувати усе життя.

Объяснение:

Що є для мене коштовним у житті? Як не загубитися у юрбі? І як не проміняти неповторне? Ці питанні турбують не лише мене, а й більшість населення нашої держави. Коштовне. Для мене це Батьківщина , де спілкуються рідною мовою, де вчать мислити української, відповідати – українською, молитися, співати – українською, де не соромляться того, що ти заговориш Українською. У моїй країні багато недоліків. Утім, як і в будь-якій іншій. Ідеш Сумською з її шикарними магазинами і салонами, повз площу Свободи, повз сад Шевченка, повз Оперний театр і милуєшся всією цією красою. Але знаєш, що варто звернути вправо або вліво - і опинишся в старих брудних двориках, де багато будинків уже навіть не придатні для житла, і тільки квіти на підвіконнях свідчать про те, що тут усе-таки хтось живе. А дороги? Без сліз та нарікань не можна говорити про це! У такій країні нелегко жити. І нерозумно це приховувати. Але я не хочу і не буду змішуватися з юрбою, яка «скиглить» від незручностей, яка звинувачує всіх у життєвих проблемах: комуналка, високі ціни, низька зарплатня! Я спробую зберегти те неповторне, яке маємо ми всі- українці. Це найкращі, талановиті, людяні, відверті, щирі люди – гірники, волонтери, поети, співці, архітектори, військові- це моя родина і друзі. А ще тут цвітуть вишні навесні. Цвітуть так, як, мені здається, більше не цвітуть ніде.
Ну, а побутові незручності, що ж... Коли-небудь це закінчиться. Україні довелося стільки пережити - тільки голодомор 1933 року і Друга Світова війна забрали мільйони життів! Гарне життя не приходить відразу, не звалюється, як сніг на голову. Воно приходить поступово. От і ми незабаром будемо просто жити - повним життям, а не його чеканням, але для цього треба тільки одне: не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі!