2. В якому рядку є речення з непоширеним звертанням (розділові знаки вилучено)
А Зласкався доле над моїм народом.
Б А не йдете чорні бурі і злі вітри на вечерю, то йдіть собі в безвість!
В мені моя правдива мати душі моєї синій чистовід.
Г Тебе я слухала б довіку куме мій.
Д Поклін тобі моя зів’яла квітко моя розкішна невідступна мріє!

Привет   оля                                                                                                                 привет  паша                                                                                                                 а дети будеш празнувати новий год  олю                                                 поиду до бабуси а ти паше                                                                                 в родиннному коли                                                                                           бувай                                                                                                                     пока                                      

Краса людини. У чому вона? У гарному волоссі, тонкій талії, у ході, легкій, як вітер, у очах… Очі. У них небокраєм сходяться зовнішня і внутрішня краса людини. Недаремно ж кажуть, що очі – дзеркало людини, у них можна побачити душу, її красу. І не через довгі пухнасті вії, не через безодню блакиті очей. А тому що вони вміють говорити і сказати можуть більше, аніж мовлення.

У цьому контексті доречним буде згадати прислів’я: “Зустрічають за одягом, а випроваджують за розумом!”. Так, мабуть, влаштована людська природа, що в першу чергу сприймає зовнішність, яка часто буває штучною, прикрашеною. Один мудрець колись сказав, що справжня краса тиха. Мабуть, у цьому є щось від істини. Часто за зовнішньою красою ховається пустка, і щоб хоч якось прикрити її, маскуються за яскравою завісою.

Але, так чи інакше, фальшиве прикриття спадає і наступає розчарування. Не все те золото, що блищить. Колись і я сприймав і оцінював людину за її зовнішністю. Так одного дня до нас прийшов у клас “новенький”. Скажу відверто – красою він не блищав. Поводив себе по-простецьки, ніби ми були давні знайомі. “Я з такою зовнішністю так зухвало себе не поводив би!” – думав тоді я. Але згодом він підкорив увесь наш клас, бо виявився відвертим і добрим хлопцем, який завжди прийде на до навіть коли не очікуєш.

Тепер ми з Павлом найкращі друзі! І мені дивним видаються мої колишні думки щодо Паші – невже то був я?! Дивлюся вкотре на свого друга і думаю: який же він гарний! А взагалі, справжня краса розкривається не відразу і не кожному, а тому, хто може її побачити, відчути і зрозуміти.