2 варіант

останнє редагування: 2015-02-25

автор: ковальчук лариса едуардівна

контрольна робота з теми

«прикметник як частина мови»

іі варіант

1. прикметником називається частина мови,

2. ступені порівняння прикметників утворюються ві

3. прикметники батькове майно, заяча лапа, материна ласка :
а) відносні; б) якісні; в) присвійні.

4. прикметники соснові, ялинові, яскраві :

а) твердої групи; б) м'якої групи; в) мішаної групи.

5. від поданих іменників утворити прикметники :

козак, волга, прилуки, журналіст, узбек.

6. виписати прикметники, від яких утворюються ступені порівнян­ня :

широкий, живий, сільський, стінний, весняний, ніжний, мудрий,

молочний, вовчий, залізний, літературний.

7.вказати ступінь порівняння та його форму прикметників най­більш складний :

а) найвищий ступінь; б) вищий ступінь, проста форма;

в) найвищий ступінь, складена форма; г) найвищий ступінь, проста форма.

8. записати прикметники, знявши риску.

водо/плавний, біло/крилий, яскраво/жовтий, п'яти/поверховий,

червоно/гарячий, західно/європейський, м'ясо/молочний.

9. утворити ступені порівняння прикметників гарний, безхмарний .

10. знайти присвійний прикметник :

а) духовний; б) ясний; в) сонячний; г) український; д) лисячий.

11. у словах на місці крапок вставити -н-, -нн- :

пі, приві, незрі, , сті,

, , , , .

1. підібрати до поданих іменників потрібні за змістом прикметни­ки.

з будь - яким словосполученням скласти й записати речення.

ранчо, собака, нежить, шосе, какаду.
скиньте ответи

 

              

                  Осінь.

          Осінь   -  золота пора року. Недарма в народі  її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою.  Адже  саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і  в садах .  Після   довгих клопітких  робіт одержують щедру винагороду від природи за  свою  працю.

        Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори:   червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.

       Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.

       Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.

        Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В  першому  класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:

            « … Падає , падає листя

                   Листя в саду мерехтить.

                   Жовте , яскраво-вогнисте

                   Тихо за вітром летить… . »

      Мені також подобається гати , як з дерев плавно

 опадають  пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на

  землю.  А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,

  та й самою осінню!

         Напевне тому, що я народилася восени  - це і є  моя

 найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.

 Та все ж таки як тільки гарно  восени!

                                  

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.