2) згрупуйте подані паремії за подібністю використання в тих чи тих комунікативних ситуаціях (Означте ці ситуації) : Кому весілля, а курці
смерть; Не рада коза торгу, а курка весіллю, та мусять; Не родися багатий
та вродливий, а родися при долі та щасливий; На мою стріху мече, а на його
падає; Не копай іншому яму, бо сам у неї впадеш, Не родися в платтячку, а
родися в щастячку; Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює; Не
родися красна, а родися щасна; Чого сам собі не зичиш, того і другому не
жадай; Не сам гвіздок лізе в стіну; Не хоче корова заміж, та її ведуть на
налигачі; Не хоче курка на вечорниці, та несуть; Хоч ряба й погана, та її
доля кохана; Не роби нікому того, що тобі не мило; Сам бик землю борикає й
на себе кидає; Хто іншому лиха бажає, той сам лихо має.​

Твір-роздум на тему: Об’єднаймось, брати мої Єдність нації, на мою думку, починається з мови. Єдина мова, єдине коріння – фундамент консолідації. Тарас Григорович Шевченко – оберіг української мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати, розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас Григорович мріяв про гуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні та економічні щаблі. Більш, ніж півтора століття Україна вслухаються у звучання дзвінких, мов бронза, слів “Кобзаря”. Ця книга є музикою, його варто читати вголос, як читалися колись всі тексти в античності. Тепер важко навіть уявити, як поліфонія Шевченка вразила сучасників у часи, коли російська мова була панівною в культурному просторі імперії. Вся Росія, держава і народ єдині в розумінні того, що російська мова – це засіб формування і збереження національної культури – смислів, символів, зразків поведінки, знань в інтерпретації. А національна культура означає національну державність. Тобто мова через культуру формує націю і національну державу. Звідси спільні зусилля Кремля, уряду і Думи, спрямовані на посилений розвиток саме російської мови. Через це розуміння перша леді Росії очолює Товариство російської мови, до якого входять не лише кращі інтелектуальні та академічні сили, а й промислова та фінансова еліта. Українці досі можуть лише заздрити такому цілісному розумінню фундаментальної важливості мови. В Україні досі багато хто зводить мовні проблеми лише до питань спілкування чи освіти. Українська влада не може чи не хоче зрозуміти ключову роль мови для існування культури, а через неї – для існування сучасної політичної спільноти і державності. Через те досі в Україні немає виразної культурної політики, розмитою залишається національна ідентичність. До цього часу предметом дискусій є навіть роль української мови порівняно з мовами інших етнічних груп у державі, в офіційних документах, у виступах посадових осіб. Геній Шевченка зробив наддніпрянську селянську говірку мовою в європейському розумінні. Мовою, створеною народом у його тисячолітній історії і готовою до викликів нового часу, готовою до формування новочасної української нації. “На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.” Насправді його книга поставила питання не про українську мову, а про українську державність. Тому Шевченкове слово, виросле “із личаків, з курної хати”, назвав “провісним” Василь Стус. Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки, виокремивши їх в окремому полі, на яке до нього претендували і російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів – здатність до формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і культура змогли їх створити. Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі,

Сильна країна –це сильний народ і сильна нація яка живе у цій країні,це єдність всіх людей в одну велику родину,де люди не діляться на східних та західних на україно-чи російськомовних громадян.Сильна -це єдина країна! Єдність – ось сила народу! Та що ж єднає та зміцнює народ ? Найперше, мабуть ,це мова бо ,мова-найбільше надбання нації,адже саме вона формує та об*єднує людей,що мають спільну територію.економічні та політичні зв*язки,культуру.Саме мова носить загальнонаціональний характер. По –друге,патріотизм-це гордість за досягнення своєї нації,своєї Батьківщини,бажання зберегти її культурні і духовні цінності ,це любов та відданість своїй землі,інтересам свого народу,рідної мови і культури. А зараз ,коли у нашій державі з*явилось таке поняття як «сепаратизм», «братовбивча війна»,спокій і звісно єдність були підірвані.Бо саме ці два чинники які були вказані вижче були стерті у нашій державі,розкол у мові,культурі,деякі люди втратили поняття потріотизм.І зараз споглядаючи на смерті наших братів за єдність нашої країни,на матерів які хоронять своїх синів через те ,що люди забули хто вони є,де народились і де живуть,що їдять і хто дає їм хліб,щоб вони там могли жити.Люди мають здатність забувати,тому їм необхідно нагадувати,хто вони є і де знаходяться. Час уже зрозуміти,що ми живемо у незалежній країні,єдиній і неподільній,в країні де державна мова –українська,де державний стяг майорить синьо –жовтим кольором,а гімн розпочинається словами:Ще не вмерла Україна.І це повинен знати кожен .хто живе на просторах держави - України.