2453. У котрому реченні правильно поставлено розділові знаки? А. Поволі темнітае поле й до місяця сяс в росі, та очі мої вже ніколи сльозами не блиснуть красі покинули друзі безсилі мене умирати степу, де вітер гойда на могилі у житі одвічну журбу (т. Осьмачка у Б. Ліна Костенко не можливо останній із могікан у чиїй творчості
традиція втілилася найповніше (В. Базилевський). В. На годину спізнишся за рік не доженеш (Нар. творчість).
2454. У котрому реченні правильно поставлено розділові знаки? А. Говори, говори, моя мила, твоя мова, співучий струмок (П. Тичина). Б. Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють, та хвилюються зеле ними хвилями, коли обважнілі колоски черкаються об голову, об
вуха... (1. Нечуй-Левицький В. Шелестить пожовкле листя по діброві, гуляють хмари, сонце спить, ніде не чуть людської мови (Т. Шевченко).
2455. У котрому реченні правильно поставлено розділові знаки? А. Абітурієнт вступає до вузу, щоб стати добрим фахівцем, і щоб стати Б. І скрізь, де генія сіяє слава, де світ новий піднявся із руїн, Франкові
доброю людиною (3 газети ).
нашому – земний уклін (М. Рильський).
В. Хвала тому, хто людям у приполі несе слова подібні хлібу й солі і співи гідні слави сіяча (М. Рильський).
2456. У котрому реченні правильно поставлено розділові знаки?
А. Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А. Го ловко). Б. Яке високе небо висне у нас над головою, і які чудові пісні дзвенять
по всій нашій землі (І. Цюпа).
В. Не кидай іскри в солому: і сама згорить і село спалить (Нар. творчість).
2457. У котрому реченні правильно поставлено розділові знаки?
А. Ось ви повели рукою: закипіла тиха хвиля підняла цілий оберемок
білого шуму й кинула на вас (Панас Мирний). Б. Все життя людства поступово осідало в книзі: племена, люди, держа
ви зникали, а книга, на щастя, залишалася (О. Герцен), В. Учіться читати, це можливо, набагато важче, ніж вам здається (П. Карлейль).
Паша зауважує з деяким розчаруванням, що на нього ніхто не звертає уваги ,що всі, хто може стояти при вікнах визирають у білий Світ, ніби забігли сюди з вулиці від дощу й тепер зазирають у небеса, чекаючи, коли дощ нарешті мине.
Паша - імен., зауважує- дієсл., з - частка, деякими -прикм., розчаруванням - імен., що-сполучник, на-спол, нього- займ, ніхто-займ, не-спол, звертає-дієсл., уваги- імен., що-спол., всі-займ., хто-займ., може - частка, стояти-дієсл, при - прийм., вікнах-імен., ніби-частка, забігли-дієсл., сюди-? ,з - прийм., вулиці- імен., від - прийм., дощу - імен., й - частка, тепер - ?.зазирають - дієсл., у - приєм., небеса - імен., чекаючи - дієсл(дієприкметник), коли - прийм., дощ-імен., нарешті -частка, мине - дієсл.
Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю: