260. Випишіть сполучення слів у три колонки залежно від того, як пишеться частина сполучника, що в дужках: 1) разом; 2) окремо; 3) через дефіс. Ненаб(то) вже ніч, тож(то) й думав він, дарма(що) не козак, тим(то) і часу нема, (про)те мовчу, сміх та(й) тільки, ото(ж) усе зваж, тільки(но) приніс, (тим)часом як усі мовчали, хоч(би) хто один, якби(то) сам, все(ж) прийду, як(би) не тин, ніби(то) якийсь палац, отож(бо) не будьмо злі, коли(б) сидів тут, та(ж) згодиться, тому(що) важливе, тому(то) і звернувсь до них, то(ж) будь розумним. Ключ. В останньому слові кожного сполучення підкресліть останню букву. З цих букв прочитаєте закінчення вислову Олександра Олеся: “О слово рідне! Орле скутий! …!”

мало хто в україні знає про юрія кульчицького, хоча цей українець відкрив європі запашний східний напій каву. родом він з української шляхетської родини кульчицьких-шелестовичів із самбірщини. замолоду пішов на січ. під час одного з походів юрій . кульчицький потрапив у полон, де досконало вивчив турецьку мову і звичаї. саме там він відкрив для себе неповторний смак та аромат кави. пізніше кульчицький служив в австрійській дипломатичній місії. він відіграв важливу роль у легендарній віденській битві, яка, до речі, зупинила турецький наступ на європу. крім будинку й медалі, рятівник отримав від міської влади відня триста мішків кави. зерна кави залишили в обозі турки, щоправда, австрійці вважали іх кормом для верблюдів. однак тварини каву їсти не захопли. підприємливий українець не розгубився й відкрив кав'ярню. віденцям кава припала до смаку. кульчицький, одягнувши турецький одяг, частував своїх гостей, пом'якшуючи смак кави медом, цукром, а згодом молоком і вершками. нині одна з віденських вулиць названа на честь героя-кавовара, на ній же українцеві встановлено погруддя.

он?

Умене є маленьке цуценя, воно грайливе та забавне, але воно не завжди було таким. деякий час назад я знайшов(ла) його на вулиці, в кутку, біля свого дому. цуценя було налякане і не хотіло виходити до мене. я незнав(ла) що робити, прийшов додому засмучений. мама запитала в мене що трапилось і я їй все розповів. вона дала мені трохи їжі з обіду і сказала спробувати ще раз. звичайно ж я не був впевнений що вмене щось із цього вийде, але сподівався. я одразу побіг до нього, положив перед ним їжу і тохи відійшов, щоб знову не злякати. довелося торохи зачекати доки воно мені повірило, но коли це сталося я був найщасливійшою людиною у світі. тепер цуценя жеве у мене гарно їсть і грається зі мною, а я сподіваюсь, що воно забуло про ті події що сталися з ним і на завжди залишиться таким щасливим і забавним цуценям.