280. Випишіть по порядку словосполучення відповідно до того, які обставини в них вжито дії; 2) міри й ступеня; 3) місця і т.д.
Швидко рушив, дотемна працював, вірив усупереч сумнівам, до
обов’язково, тікав од дощу, усе там само, вибіг подивитися, сповна
розплатився, стояв осторонь, отоді це й сталося, хвастнув знічев’я, тричі
повторив, скористаюся принагідно, дотла знищено, зсунув навмисне, а й ми
прийдемо попри негоду.
Ключ. З других букв перших слів має скластися закінчення вислову Б.Олійника:
“Найвища мудрість …”
«Часто можна почути думку, що з грубою, невихованою людиною варто говорити “її мовою”, оскільки вона, мовляв, не розуміє іншої. Водночас багато хто вважає, що коли в стосунках із такими людьми ми почнемо грати за їхніми правилами, то вже нічим не відрізнятимемося від них. Як варто чинити, зіткнувшись з невихованістю, непорядністю іншої людини? Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора і назву твору, укажіть на проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або прикладами із життя...».
- Абсолютно недоцільна тема цього “власного висловлювання”, тому що текст винятково політичний. Цей текст закидає у підсвідомість дитини інфекцію толерантності. Коли в країні йде війна, нас ніби закликають розмірковувати на теми, чи сісти за стіл переговорів з бандюками і пити з ними каву та філософствувати, як це негарно - так поводитися. Це загальна стратегія Міністерства освіти і науки. Тепер щодо прикладів з художньої літератури. Я б навела приклад з твору “Яса” Юрія Мушкетика. Сірко йде визволяти бранців з турецької неволі. Щось вони не дуже хочуть повертатися в Україну. Каже він їм: “Хто хоче вертати в Україну, станьте по праву руку, хто не хоче - по ліву...” Стали. Веде їх Сірко в Україну. Провів кілька кілометрів і зупиняє своїх воїнів. Наказує усіх, хто став по ліву руку, - знищити. Навіщо в Україні раби? Тут доречно згадати рядки поета Бабія:
Не проклинайте наших ворогів,
Не називайте їх катами,
Найбільший ворог наш - між нами...
“Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці...” Не згинуть! Процитуйте Тараса Шевченка: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте...”
Дитину треба орієнтувати, що ти, козаче і козачко, - в облозі, ти живеш в окупованій Україні. Яка може бути толерантність? З ким?
У цьому міні-творі посилалися на Ісуса Христа, аргументували лавандовою християнською водичкою. Нехай би згадали, як поводився Ісус Христос у храмі. Що він зробив з торговцями? Поперевертав їхні лавки догори дном... А чи подав Ісус Христос руку сатані? Нехай прочитають “Давидові псалми” Тараса Шевченка... “Блаженний муж на лукаву не вступає раду. І не стане на путь злого, і з лютим не сяде...” А ще діти мали б згадати, що “стане правда-мста”...
Наводили приклади з “Кайдашевої сім’ї”. Мовляв, Мотря змінила тактику щодо Кайдашихи. Мотря не скорилася, вона “зламала хребет” своїй свекрусі...
- Коментуєте завдання міні-твору не як філолог, а як політик...
- Ні, я говорю як людина, яка сприймає українську літературу як світоглядну зброю.
- Років з 15 тому одна філолог в Інституті післядипломної педагогічної освіти висловлювала таку сентенцію: “Дітям не цікава українська класика. Вивчають її з примусу, бо проблеми людей минулих століть далекі від їхніх повсякденних турбот... У юнацькому віці і література має бути юнацька...”.
- Не згодна. Які у наших учнів повсякденні турботи? Сидіти в Інтернеті, ганяти футбол, глушити пиво, ходити на дискотеки? Треба працювати з дітьми, а не відбувати формально уроки. Моя дитина виростала на українській класиці. Тепер у мене внучці трохи більше місяця. Біля її ліжечка лежить “Лис Микита” Івана Франка. Класика актуальна завжди. Ми - країна непрочитаних класиків. Тому і не маємо повноцінної держави, не маємо перспективи, зрештою, не маємо належної освіти.
Як варто чинити, зіткнувшись із невихованістю, непорядністю іншої людини?
Дуже часто стається так, що поряд з нами опиняється невихована або непорядна людина. І як же варто чинити, опинившись поряд із нею? Я вважаю, що ігнорувати некультурну або огидну поведінку не завжди можна. Інколи людині варто зробити зауваження. Але зробити це культурно та ввічливо, не лаючись. Проте, перевиховати непорядну людину не завжди можна. Наприклад, згадаймо твір «Собаче серце» М. Булгакова. Скільки б професор не перетворював Шарікова на людину, він нею не став. Так буває не тільки на сторінках твору, а й у житті. Тому, зіткнувшись із невихованою або непорядною людиною треба діяти за обставинами. Одного разу краще промовчати, щоб не наводити гнів на себе, а іншого краще висловити свою думку щодо негарної поведінки. Загалом, краще шукати справедливості та виховувати у собі та оточуючих порядність. Саме тоді людство стане існувати щасливо.