3.2.3. Виправте в реченнях мовні помилки на синтаксичному рівні. Правильний варіант речення запишіть.
1. Нами висловлено пропозиції про встановлення соціального патронажу сім’ї. 2. Він
добре розуміє і співчуває товаришу. 3. При потреби скористайтеся порадами психолога.
4. Відправившись на прогулянку, з нами трапилась пригода. 5. Згідно даних дослідження,
проведеного Всеукраїнською громадською організацією «Жіночий консорціум України», значна
кількість дітей стають жертвами шкільного насильства. 6. Виступ ректора свідчить про
серйозний його підхід до підготовки фахівців галузі освітньої. 7. Кайдашиха бігла по селу і
кричала, що мене вбили.8. На стіні висить картина, а посеред кімнати − стіл.

Український рушник споконвіку був символом України, як і калина, і верба, і українська пісня. Але українських народних пісень уже мало співають. На вербах, що ростуть уздовж річок, хлопчиська влаштовують «тарзанки», з яких стрибають у воду. А рушник — це просто кусок білого полотна з вишитими на ньому птахами і квітами...

Нещодавно я була на весіллі у своєї двоюрідної сестри. Реєстрація відбувалася в Центральному палаці одруження, вінчання в церкві — усе було дуже красиво. Ось машини вже під'їхали до ресторану, де мав відбутися банкет. Вийшли на ґанок батьки молодих. У руках у матері нареченої був величезний рум'яний коровай, що лежав на красивому рушнику. Я не повірила своїм очам — це був той самий, котрий довго вишивала наша бабуся і який ми із сестрою, жартуючи, ледь не розірвали навпіл: кожна тягла його до себе. Тоді в бабусі на очах виступили сльози. Пізніше вона розповіла нам, що дуже старалася зробити цей рушник схожим на той, з яким зустрічали після вінчання її і дідуся їхні батьки...

Наречений і наречена вийшли із розкішного лімузина, поклонилися батькам, поцілували коровай, який потім разом із рушником лежав на весільному столі.Отже, не вмерла ця традиція, не вмер рушник. Так зустрічали молодих в Україні і сто, і двісті років тому. Навіть зараз, коли на нинішніх наречених — розкішні вінчальні плаття, женихи одягнені в елегантні смокінги, а весільний кортеж складають здебільшого блискучі «іномарки», неодмінним атрибутом навіть найсучаснішого весільного торжества залишається простий, може, навіть грубий український рушник. Він не змінився. Змінився час, іншою стала Україна, а український рушник залишився колишнім. На ньому так само шаріють ягоди калини і горобини, співають птахи, зеленіють гілки дерев, синіє льон. Його, як і колись, вишивають з любов’ю, довго просиджуючи біля вікна.

Я впевнена, що рушник залишиться таким же, яким він був завжди. Недарма його прославляли Тарас Шевченко, Павло Тичина, Андрій Малишко. Рушник — це святиня. Святині не змінюються. Вони або живуть, або вмирають.Бабуся, чи простиш ти мене? Чи піднесеш і мені в день мого весілля неоціненний подарунок, у який вкладеш свою душу? Чи вишиєш ти і для мене український рушник? Я дуже на це сподіваюся. Нехай і в моїй родині буде святиня.

Ось настала золота осінь. сама красива і мальовнича пора року. осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. на берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти. золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. ідеш і радієш такій красі. і починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. а іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.   гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. ах! як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти. золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. а як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.