3. Між двома словами, з’єднаними повторюваними сполучниками , якщо вони утворюють
усталений вислів, не треба ставити кому
А) Хлопці хотіли і риби наловити і ніг не замочити.
Б) Після важкої праці всі повсідалися біля багаття, бо не чули ні рук, ні ніг.
4. Не відокремлюємо означення, яке виражене дієприкметниковим зворотом у реченні (будьте
уважні: будь-який зворот – це сполучення двох чи кількох слів від одиничного дієприкметника чи
дієприслівника)
А) Змиті дощем хліба яскраво зеленіли.
Б) Змиті дощем, хліба яскраво зеленіли.
В) Хліба змиті дощем яскраво зеленіли.
5. Правильно розставлено розділові знаки при відокремленому означенні ( зверніть увагу: якщо
дієприкметниковий зворот стосується особового займенника ( я, ти, він ...), то комою такий зворот
відокремлюється завжди)
А) Вона прийшла, заквітчана і мила.
Б) Ліс закутаний у біле пелену стояв непорушно.
В) Закутаний у вітер накритий небом лежу під сонцем.
10. Перепишіть вірш, пронумеруйте тільки коми, напишіть що вони розділяють ( Наприклад: 1-між
однорідними членами речення і т.д.)
Ось-ось весна прокинеться в саду.
У білі сукні вдягнуться черешні.
А я у сад світ за очі піду
ш\Шукати дні, загублені й прийдешні.
Цей сад – як рай! Немає більш, мабуть,
Таких садів – хіба що в ностальгії, -
На Україні так вони цвітуть,
Що цілий світ у цвіті їх біліє!
Не можуть їм завадити й дощі,
Холодні і їдкі, мов хімікати,
І тільки десь поділися хрущі
У тім садку вишневім коло хати.
если не то потом скажи
Объяснение:
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
так незвичайно. Осінь не схожа на інші пори року. І цим вона мені подобається , своєю незвичністю.