Папужку я побачила у книжці на ілюстрації. Він дивився на мене своїми великими чорними очима. Яскраві кольори пір’їного вбрання просто зачарували мене. Високий чубчик на голові підкреслював його величність. Дзьоб маленький та гострий. Дуже міцний. Лапки чіпкі. Адже він полюбляє показувати карколомні трюки. Ця екзотична пташка дуже відрізняється від наших птахів. Веселого папужку має моя подруга. Пташка ще маленька. Невеликого розміру. Вкрита жовтим яскравим пір’ям. Маленькі чорні оченята дивляться довкола. Дзьоб невеликий, проте міцний. Він птах екзотичний, чубчик на голові нагадує нам про це. Папужка часто видає звуки, схожі на слова. А ще він любить висіти на гілці, йому допомагають чіпкі лапки з гострими кігтиками. Я з подругою часто гаємо за його веселими витівками.
Великдень - одне з найбільших християнських свят, що відмічається в Україні ще з X століття. Цього великого дня чекали і дорослі, і діти, щоб не тільки побувати на церковній відправі, а й взяти участь у родинних та громадських обрядах. Це і виготовлення свічки-трійці, і випікання пасок, і фарбування яєць. Сьогодні мало хто знає народні звичаї і обряди, у місті їх майже ніхто не дотримується. Але кожного року на Великдень ми їздимо до бпбусі. Від неї я знаю, що крашанки слід готувати в суботу, тоді вони зберігатимуться протягом усіх свят. Вмію дати крашанці належні фарби і знаю, кому їх дарувати. Так, червону крашанку дарують молодим, бо вона символізує радість життя і любов; пригостити жовтою, символом місяця і зірок, означає побажати хорошого врожаю. Для бабусі я готую голубу крашанку, бо її дарують літнім людям і хворим, бажаючи здоров’я.
Мені подобається вставати рано-вранці, бігти в сад і чекати перших променів сонця, яке в цей день «грає» і приносить людям щастя і здоров’я. Бабуся навчила мене і молитви, з якою звертаюся до сонечка з проханням освітити мене добротою, красотою і любощами. Я впевнена, народні свята і обряди слід відновити, бо це не тільки форма дозвілля. Вони до очиститися від бездуховності, оживлять наші душі.
Великдень - одне з найбільших християнських свят, що відмічається в Україні ще з X століття. Цього великого дня чекали і дорослі, і діти, щоб не тільки побувати на церковній відправі, а й взяти участь у родинних та громадських обрядах. Це і виготовлення свічки-трійці, і випікання пасок, і фарбування яєць. Сьогодні мало хто знає народні звичаї і обряди, у місті їх майже ніхто не дотримується. Але кожного року на Великдень ми їздимо до бпбусі. Від неї я знаю, що крашанки слід готувати в суботу, тоді вони зберігатимуться протягом усіх свят. Вмію дати крашанці належні фарби і знаю, кому їх дарувати. Так, червону крашанку дарують молодим, бо вона символізує радість життя і любов; пригостити жовтою, символом місяця і зірок, означає побажати хорошого врожаю. Для бабусі я готую голубу крашанку, бо її дарують літнім людям і хворим, бажаючи здоров’я.
Мені подобається вставати рано-вранці, бігти в сад і чекати перших променів сонця, яке в цей день «грає» і приносить людям щастя і здоров’я. Бабуся навчила мене і молитви, з якою звертаюся до сонечка з проханням освітити мене добротою, красотою і любощами. Я впевнена, народні свята і обряди слід відновити, бо це не тільки форма дозвілля. Вони до очиститися від бездуховності, оживлять наші душі.