3. подане нижче висловлювання належить гуманітарна аура нації… чи не правда, це приємне для слуху поєднання слів? справді, кожна нація повинна мати гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють усі сфери суспільного життя, включаючи освіту, літературу, мистецтво, у їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті (л.костенко)
Хіба не той справжній друг, хто прийде і скаже, що ти відхилився від шляху правди, навіть якщо весь інший світ твердить, що ти бездоганний і неймовірний? Хіба не той справжній друг, хто вкаже тобі на помилки, але залишиться поруч, щоб до х виправити? Хіба не той справжній друг, хто буде раз за разом повертатися за тобою на шляху, навіть коли ти на повний голос кричиш: "Залиш мене тут і йди один"? Хіба не той справжній друг, хто бачив тебе і в біді, і в радості, і на злеті, і в падінні, і на вершині гори і на її підніжжі, і все одно залишається поруч? Хіба не той справжній друг, для кого ти можеш бути точно таким же?
Велике щастя мати можливість сказати: "У мене є друг", і ще більше щастя знати, що хтось вважає тебе своїм другом, тому що бути справжнім другом ой як не Ось про що я міркую цього ранку. Бажаю кожному з нас стати таким другом або подругою своїм близьким людям, дружин і чоловіків, батькам, дітям і тим, хто завжди поруч.
Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може.
Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.