3. Визначте засоби міжфразного зв’язку між реченнями 1 і 2.
1. Для українців традиційним є дідух. 2. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий «обжинок».

Із сивої давнини українці шанували свята. З особливою надією люди чекали на Великодень. Саме з цього великого свята починається розквітання природи, найсправжнісінька весна. 
Саме на Великдень всі мами й бабусі роблять крашанки й печуть паски. Ці вироби зачаровують своєю красою. Вони запашні й духмяні. Змалечку я нетерпляче чекала Великодня як найголовнішого й найвеселішого свята. Мені дуже подобається гати, як народжується свято. 
Паски починають пекти в чистий четвер. В оселі має бути прибрано, вичищено, стіни повинні бути вибілені, а рушники випрані, накрохмалені. У нас в усіх святковий настрій. Матуся виставляє на стіл масло, яйця, борошно, родзинки й багато іншого. 
Справжня гордість господині — добре спечена паска. Існує народна прикмета: добра паска — на добрий рік. Матуся чаклує над тістом. Вона вимішує його, а потім пильнує, щоб тісто не втекло з діжі. Поки тісто підходить, у печі розпалюють вогонь. Вишневі дрова - найкращі для випікання пасок. Досвідчені господині готують їх заздалегідь. Коли тісто підійде, його викладають у форми, але лише на третину, бо тісто буде підходити, тобто збільшуватися в об'ємі. 
Кожна господиня прикрашає свої паски. Наприклад, моя матуся завжди посипає їх родзинками, кольоровим пшоном, змазує яєчним білком, збитим із цукром. 
Випікають паски великі — для дорослих і менші — для дітей. Малеча з нетерпінням чекає, поки мама запросить їх до хати оглянути паску — справжнє великоднє диво. На жаль, куштувати паску відразу не можна. Це робиться за святковим столом у неділю, коли паски та інша їжа будуть посвячені в церкві. 
Велику паску розрізають на здоров'я та радість. Потім діти одержують по невеличкій пасочці. Всі хлопці й дівчата полюбляють Великодні свята та з насолодою куштують смачну солодку паску.

Стояв погожий травневий день. Блукаючи по небу, я заглянула в дзеркало озера і ... побачивши там своє відображення, злякалася. Який же я стала потворною, грізною, сіркою дощової хмарою! А адже я була такою милою, легкої і повітряної. Трохи подумавши, вирішила виправити становище - скинути зайву вагу. Неспішно прогулялася над широкої української степом, вибираючи місце, де б скинути баласт. Але місцевість мені не сподобалася, і довелося просити пустотливий весняний вітерець, щоб він відігнав мене трохи на схід - там я, здається, бачила маленьку сільце, де давно не було дощу. Вітер охоче погодився, і ось вже через кілька хвилин ми на місці призначення.
 Я вже готувалася вилитися дощиком на землю, як раптом прямо посередині своєї величезної сірої маси побачила дірку, крізь яку цікаво проглядало сонечко, ніби йому було цікаво, що зараз відбудеться. Не розгубившись, я миттєво залатати свою рану: піднатужилася, затягла діру щільним вологим туманом. Однією мені стало нудно, і я вирішила покликати своїх старих надійних приятелів - блискавку і грім. Вони з'явилися без зволікання і були готові до майбутньої роботи. Ми трохи забарилася, чекаючи, поки два сільських мужика, що побачили і почули нас, доберуться до укриття. Мені стало сумно, а з моїх очей посипалися сльозинки-дождинки, а потім пустився такий дождіще, що з висоти пташиного польоту погано видно було сільські будівлі. Чулися тільки шум обрушився на землю нетерплячого дощу і гуркіт грізного, розкотистого грому - здавалося, що небо зараз звалиться на землю. Потріскана земля з радістю прийняла живлющу вологу, підбадьорились рослини, давно не пили смачною дощової води.
... Я опустила очі і в блакитному дзеркалі річки побачила себе - як і раніше легку і повітряну.