3. Зі словника термінів Вашого фаху випишіть 10 слів: а) наголос у яких виконує смислорозрізнювальну функцію (наприклад, áтлас – атлáс, замок – замок);
б) нормативним є подвійний (дублетний) наголос (алфáвіт – алфаві´т);
в) слова, в яких найчастіше припускаються акцентологічні помилки (наприклад, катáлог (непр.) – каталóг (пр.).
г) наголос виконує форморозрізнювальну функцію (наприклад: нóги – ногú).
Поясніть лексичне значення цих слів та введіть у самостійно складені речення.
4. Доповнити замітку учневі (6-8 прикладів).
Зверніть увагу!
Ра'зовий, але дворазо' вий; складни' й, але двоскла' дний; часови'й, але позачасо' вий; чергови'й, але першочерго' вий...

У незнайомому лісі
Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли 

Кожна людина має певні життєві установи, що так чи інакше впливають на її звички, побут, взаємини з суспільством, а загалом — визначають подальшу долю. Ці установи називають принципами, ідеалами, духовними цінностями або орієнтирами. Внутрішні орієнтири — це щось на зразок дорожніх вказівників, за якими слідуєш, аби не заблукати. Звісно, це умовне порівняння, але досить об’єктивне.

Зрозуміло, що переважна більшість життєвих орієнтирів збігається у різних представників суспільства. Це не дивно, бо люди мають спільну природу, а отже і однакові потреби. До того ж певні пріоритети пропагандуються навколишнім середовищем — через газети, телебачення, школи, інститути, тощо. В останній час могутнім засобом впливу став Інтернет. До того ж орієнтири мусять спиратися на якусь модель-зразок, тобто мати приклади успішного втілення в повсякденність. А ще вони можуть змінюватися разом з епохою, інколи навіть за якесь десятиріччя.