313. Зробіть синтаксичний розбір речень у вказаній нижче послідовності. 1. Є мудра книжка — не жалій годин (В. Василашко). 2. Запишалася
калина: тонко в ній співа пташина (М. Василенко). 3. Зрадію я — помре
печаль (Н. Струтинська). 4. Збагни глибинно і затям: з краплин утво-
рюється море (Д. Луценко). 5. У всякого моря свій берег є — у мрії його
не буває (Г. Коваль).
Послідовність синтаксичного розбору
безсполучникового складного речення
1. Визначте вид речення за метою висловлювання, емоційним забарвлен-
ням та кількістю граматичних основ.
2. Визначте кількість частин у складному реченні. Назвіть граматичну
основу кожної.
3. З’ясуйте смислові відношення між частинами.
4. Поясніть уживання розділових знаків.
5. Накресліть схему речення.
Зразок усного розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
Речення розповідне, неокличне, складне, безсполучникове, складається
з двох частин: перша — Пам’ятайте серцем, друга — наша мова — піс-
ня. У першій частині граматичну основу становить присудок пам’ятайте
(частина односкладна); граматична основа у другій — мова — пісня. Час-
тини неоднорідні, друга пояснює зміст першої, тому між частинами по-
трібно поставити двокрапку.
Зразок письмового розбору
Пам’ятайте серцем: наша мова — пісня (Л. Кисельов).
(Реч. розпов., неоклич., складне, безсполучн.)
[…]: [пояснення].
У нього було довге , руде волосся зав’язане у «хвостик». Мужик роздивлявся навкруги своїми великими зеленими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. Мабуть, у нього щось трапилось , а можливо він просто був в стані алкогольного сп'яніння. Та все ж я не наважився підійти й запитати.
стилістично забарвлені слова : здоровань , вештався , горлопанив , багатоповерхівка , шаставчолов"яга , мужик
піде?
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.