34. ПРАВИЛЬНО утворено звертання в реченні А Бідна волошка, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?
Б Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку!
В Я лечу до тебе, чужоземка моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.
Г Мрія, не зрадь, я так довго до тебе тужила.
Д Сій, сіваче, у людські груди правди вічної зерно.
35. ПРАВИЛЬНО утворено звертання в реченні
А Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правда віку.
Б Розлягайся, скиба чорна, сійся, зерно, і рости!
В O мій народе, Прометея ти маєш душу молоду.
Г Ні, землю, ти в мене єдина, я із тебе росла, а за тебе міцніша.
Д Щоб ти зів’яв був, невігласу, як ота морковочка зів’яла від твоїх каторжних рук!
36. ПРАВИЛЬНО утворено звертання в реченні
А І зберіг я тільки, ненечка, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, сердечко.
Б Праведна душо, прийми мою мову, не мудру, та щиру.
В Свідчу Вам, дорогий Добродіє, свою повну симпатію і найсердечніші бажання здоров’я та сили.
Г Моя любов, я перед тобою, бери мене в свої блаженні сни.
Д Зачерпнімо, любі друзі, ми води одним відерцем!
​

Напевне, людина не вижила б, якби в неї не було родини і друзів, адже просто неможливо бути самому. У школі, на роботі, просто на вулиці нам буває необхідна до друга. Дружба — не просто слово, здатність бути близьким із нерідною тобі людиною відрізняє людей від тварин.  Справжній друг ніколи не зрадить, прийде на до в будь-якій ситуації, захистить, якщо треба, підтримає, коли ти сподіватимешся на його підтримку. Він буде ділитися з тобою і добрим, і поганим, буде спілкуватися з тобою, навіть якщо трапиться розлучитися дуже надовго. Часто друзі стають настільки близькими, що краще буде назвати їх побратимами, навіть братами.Але пам’ятаймо, що друзі так само потребують нашої підтримки, як і ми їхньої.Не можна забувати про друга, ставити свої інтереси вище за його, сперечатися з другом через дурниці. Із другом слід поводитись так, як сам хотів би, щоб він поводився із тобою.

Объяснение:

Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.

Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.

Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?

Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.