Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Складна синтаксична конструкція являє собою речення з різнотипним граматичним зв'язком між предикативними частинами його. За значенням і характером змістових відношень предикативні частини в середині такого речення групуються в складніші одиниці, які називаються компонентами (чи блоками), а компоненти об'єднуються в одне ціле і складають речення. Отже, існує два рівні поділу складної синтаксичної конструкції. На першому, вищому, виділяються компоненти, на другому, нижчому, — предикативні частини в середині кожного компонента, напр.: «Стародавня Ольвія давно їх цікавить обох, давно їм хочеться досліджувати, розкопувати її, занесену пісками, щоб дізнатись, чому вона загинула, чому люди покинули її» (О.Гончар). Це речення складається з п'ятьох предикативних частин; перша з них пов'язана з другою інтонаційно, безсполучниковим зв'язком, а друга пояснюється трьома підрядними частинами і являє собою порівняно єдине ціле. Таким чином, у цій структурі виділяється два компоненти (чи два блоки), з яких перший складається з однієї предикативної одиниці (що відповідає простому реченню за характером граматичної основи), а другий — це складнопідрядне речення з трьома підрядними (послідовна й однорідна підрядність). «Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного; ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму» (О. Довженко). У структурі речення чотири предикативні частини, що об'єднуються безсполучниковим зв'язком у два блоки, з яких перший являє собою складнопідрядне речення з двома однорідними підрядними, а другий — просте. «І стало легше дихати, і серце забилось радісно у молодих, ще дужих грудях, і шлях йому прослався, найлегший шлях, додому, на Україну, між люд простий, трудящий та нелукавий; і не було такої сили в світі, яка б його спинила на цім шляху» (В. Шевчук). Тут маємо два блоки, об'єднані в одне ціле сурядним зв'язком. У першому — три предикативні частини, зв'язані між собою зв'язком сурядності, в другому — дві предикативні частини, між якими підрядний зв'язок
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Складна синтаксична конструкція являє собою речення з різнотипним граматичним зв'язком між предикативними частинами його. За значенням і характером змістових відношень предикативні частини в середині такого речення групуються в складніші одиниці, які називаються компонентами (чи блоками), а компоненти об'єднуються в одне ціле і складають речення. Отже, існує два рівні поділу складної синтаксичної конструкції. На першому, вищому, виділяються компоненти, на другому, нижчому, — предикативні частини в середині кожного компонента, напр.: «Стародавня Ольвія давно їх цікавить обох, давно їм хочеться досліджувати, розкопувати її, занесену пісками, щоб дізнатись, чому вона загинула, чому люди покинули її» (О.Гончар). Це речення складається з п'ятьох предикативних частин; перша з них пов'язана з другою інтонаційно, безсполучниковим зв'язком, а друга пояснюється трьома підрядними частинами і являє собою порівняно єдине ціле. Таким чином, у цій структурі виділяється два компоненти (чи два блоки), з яких перший складається з однієї предикативної одиниці (що відповідає простому реченню за характером граматичної основи), а другий — це складнопідрядне речення з трьома підрядними (послідовна й однорідна підрядність).
«Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного; ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму» (О. Довженко). У структурі речення чотири предикативні частини, що об'єднуються безсполучниковим зв'язком у два блоки, з яких перший являє собою складнопідрядне речення з двома однорідними підрядними, а другий — просте.
«І стало легше дихати, і серце забилось радісно у молодих, ще дужих грудях, і шлях йому прослався, найлегший шлях, додому, на Україну, між люд простий, трудящий та нелукавий; і не було такої сили в світі, яка б його спинила на цім шляху» (В. Шевчук). Тут маємо два блоки, об'єднані в одне ціле сурядним зв'язком. У першому — три предикативні частини, зв'язані між собою зв'язком сурядності, в другому — дві предикативні частини, між якими підрядний зв'язок