Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Скільки існує людський рід, стільки йде боротьба за незалежність, свободу, мирну працю на своїй землі, за свою родину. І українські думи, і руські билини сербські юнацькі пісні розповідають нам по далеке минуле, у якому людей різних національностей поєднувало одне: бажання жити у злагоді, ростити дітей, пишатися ними, вчити їх цінувати життя. Але завжди були такі, кому не до вподоби чужі мрії про щастя, вони намагалися зруйнувати, знешкодити все, щоб володіти не тільки чужими землями, а й чужими душами. І всюди зустрічали опір.
Відтоді, як відбулася битва на Косовому полі між сербами і турецькими полчищами, минули віки. Війна — трагедія для кожної людини. Не менше мужної щоб здобути перемогу, виграти війну, треба і тим, хто залишається вдома — матерям і дружинам. Дев’ять синів Юговичів виростила мати. Вони воювали у війську на Косовому полі, і всі склали голови, пе відступивши перед ворогом. Там і Юг- Богдан, батько цих доблесних воїнів. Свідченням того, що це були легені незрівнянної мужності, є милість Бога, який дав матері «очі соколині… білі крила лебедині». «Тож вона майнула на Косове», де й побачила синів і свого ми мертвими. Балада не описує сам бій, але за до деталей ми можемо уявити весь його жах. Цей жах уже в тому, що мати «бачить мертвих Юговичів дев’яв десятого — батька Юг-Богдана». Атрибутами їхньої слави є дев’ять списів, що в землю вбито, а на кожнім тім списі сидить ясен сокіл. Із соколом ми асоціюєм душі загиблих героїв. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький, а ще кожному — лев прелютий. Кінь юнацький — це відвага, а лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів.
Звідки мужність у синів? Від батька Юг-Богдана, а ще від матері: коли «заіржв ли дев’ять добрих коней, заревіли дев’ять лютих левів, дев’ять соколів заклетотали сльози гіркої не зронила» матір, бо «тверде старенька мала серце». А чому не плаеш мати? Вона розуміла: загинули сини за свободу землі рідної. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами. І лише не витримало серце матері, коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку. «Серце тут напружилося в неї, з болю серце в неї розірвалось…»
Осінь.
Осінь - золота пора року. Недарма в народі її називають: щедрою, багряною,золотою, гарячою порою. Адже саме восени люди збирають врожай на городах, на полях і в садах . Після довгих клопітких робіт одержують щедру винагороду від природи за свою працю.
Восени все навколо забарвлюється в різноманітні кольори: червоні, жовтогарячі, жовті , вогнянисті , ніби й насправді природа позолотила ліси , садки, лісосмуги, парки і сквери.
Сонечко обігріває все менше землю. Приходять перші заморозки.
Восени , прощаючись з рідним краєм , відлітають в теплі краї птахи. Тільки й чути їхні прощальні , журливі пісні.
Про осінь складено багато пісень, віршів, нарисів . Ось рядки однієї пісеньки , вони залишились у моїй пам’яті . В першому класі , пам’ятаю ми вивчали її на уроці музики:
« … Падає , падає листя
Листя в саду мерехтить.
Жовте , яскраво-вогнисте
Тихо за вітром летить… . »
Мені також подобається гати , як з дерев плавно
опадають пожовклі листочки і з тихим шелестом лягають на
землю. А як тільки пахне це опале листя! Грибами, пеньками,
та й самою осінню!
Напевне тому, що я народилася восени - це і є моя
найулюбленіша пора року. Вона трішки сумна , ніби все навколо сумує за сонечком , літом , теплом.
Та все ж таки як тільки гарно восени!
Скільки існує людський рід, стільки йде боротьба за незалежність, свободу, мирну працю на своїй землі, за свою родину. І українські думи, і руські билини сербські юнацькі пісні розповідають нам по далеке минуле, у якому людей різних національностей поєднувало одне: бажання жити у злагоді, ростити дітей, пишатися ними, вчити їх цінувати життя. Але завжди були такі, кому не до вподоби чужі мрії про щастя, вони намагалися зруйнувати, знешкодити все, щоб володіти не тільки чужими землями, а й чужими душами. І всюди зустрічали опір.
Відтоді, як відбулася битва на Косовому полі між сербами і турецькими полчищами, минули віки. Війна — трагедія для кожної людини. Не менше мужної щоб здобути перемогу, виграти війну, треба і тим, хто залишається вдома — матерям і дружинам. Дев’ять синів Юговичів виростила мати. Вони воювали у війську на Косовому полі, і всі склали голови, пе відступивши перед ворогом. Там і Юг- Богдан, батько цих доблесних воїнів. Свідченням того, що це були легені незрівнянної мужності, є милість Бога, який дав матері «очі соколині… білі крила лебедині». «Тож вона майнула на Косове», де й побачила синів і свого ми мертвими. Балада не описує сам бій, але за до деталей ми можемо уявити весь його жах. Цей жах уже в тому, що мати «бачить мертвих Юговичів дев’яв десятого — батька Юг-Богдана». Атрибутами їхньої слави є дев’ять списів, що в землю вбито, а на кожнім тім списі сидить ясен сокіл. Із соколом ми асоціюєм душі загиблих героїв. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький, а ще кожному — лев прелютий. Кінь юнацький — це відвага, а лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів.
Звідки мужність у синів? Від батька Юг-Богдана, а ще від матері: коли «заіржв ли дев’ять добрих коней, заревіли дев’ять лютих левів, дев’ять соколів заклетотали сльози гіркої не зронила» матір, бо «тверде старенька мала серце». А чому не плаеш мати? Вона розуміла: загинули сини за свободу землі рідної. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами. І лише не витримало серце матері, коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку. «Серце тут напружилося в неї, з болю серце в неї розірвалось…»