4. Списати речення, розставити розділові знаки. Йде зима холодна і різка. Як вона там бідолашна? В небі чистім і прозорім сонце сяє. Пік мороз в ту сніжну зиму довгу і сувору. Ще спить земля укутана снігами.
Під час весняних канікул я люблю ходити до лісу, подихати свіжим повітрям, побачити пробудження природи від зимового сну, зняти гарні пейзажі, птахів. з собою обов’язково беру фотокамеру. сьогодні вранці холодно і вогко, але я збираюсь на прогулянку. напровесні під час відлиги з’являються першоцвіти. я вирушаю до лісу на пошуки пролісків. на невеликих пагорбках, де розтанув сніг , де-не-де проросли зелені стрілочки – це проліски. розквітла перша квітка весни. два яскраво-зелені листочки розійшлися і на тонесенькій стеблинці висить молочно-біла квітка. вона повільно колихається від найменшого подиху вітру. ось пролісок вже розкрив свої тендітні і ніжні пелюстки, їх три. серединка квітки блідо-зелена з білим кантом і тичинками. а ось праворуч, їх вже ціла галявина, квіти дружно розцвіли і мені дуже пощастило. добре що проліски ще є у лісах і їх оберігають. я милуюсь цим весняним дивом, дуже радію, фотографую в режимі макро: зверху, знизу, збоку. м’яко ступаючи по сніжку швидко повертаюсь назад додому, залишаючи загадковий ліс.
Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.
Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.
Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.
Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!
Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.
Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.
Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.
Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!