1.Передові польські поети переводили Т.Г.Шевченка ще на початку шістдесятих років минулого століття 2.Хоч було вже пізно великий шістнадцети поверховий дім гув як вокзал чи аеропорт. 3.Не впізнаю себе :чому мені сімдесяти-літньому діду в один час стало жалко себе самого. 4.Під липою над самим джерелом стояв чотирьох гранний камінь. 5.Притрушені пилом втомлені трьох денною дорогою,аони сиділи мовчки. 6.Як добре жити мій друг,мій брат коли тобі дев`ятнадцять років! 7.Він стояв перед строєм і з таємною радістю слухав перекличку десятий,п‘ятнадцятий,сотий,двохсотий.
Осіння днина. У таку ніколи не сидиться вдома. Як чудово, йдучи на прогулянку, вдихати пахощі достиглого поля, слухати прощальні пісні птахів! Бачу біля струмочка розложистий кущик, що красується червоними ягідками. Підходжу ближче. Це ж деревце калини. Низеньке, розложисте, все облите дивними кетягами яскраво-червоних ягід. А поміж ними шепоче-шелестить широке сліпучо-зелене листя. Мабуть, більше, ніж у будь-якому деревці, в калині поєдналося красиве й корисне. Бо калинові ягоди — це ще й гарні ліки. І коли сніг урочисто вибілить нахололу землю, її вогнисті кетяги ще довго будуть пломеніти й тішити око.
2.Хоч було вже пізно великий шістнадцети поверховий дім гув як вокзал чи аеропорт.
3.Не впізнаю себе :чому мені сімдесяти-літньому діду в один час стало жалко себе самого.
4.Під липою над самим джерелом стояв чотирьох гранний камінь.
5.Притрушені пилом втомлені трьох денною дорогою,аони сиділи мовчки.
6.Як добре жити мій друг,мій брат коли тобі дев`ятнадцять років!
7.Він стояв перед строєм і з таємною радістю слухав перекличку десятий,п‘ятнадцятий,сотий,двохсотий.