4. Закінчення -у (-ю) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А сніг, рух, ремонт, відгук
Б пісок, грім, директор, вогонь
В шовк, світ, майстер, край
Г ліс, бальзам, степлер, ансамбль.
5. Закінчення -у (-ю) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А спорт, граніт, гурт, гопак
Б цех, текст, ректорат, аналіз
В політ, міст, магазин, козак
Г рейс, вогонь, грім, атом.
6. Закінчення -а (-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А викладач, сантиметр, дизель, долар
Б імпорт, стіл, гектар, сектор, Шанхай
В відпочинок, годинник, гвинт, відмінок
Г успіх, маховик, трикутник, чисельник.
7. Закінчення -а (-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А побут, катод, конус, стілець
Б вигін, Неаполь, гвинт, відмінок
В діаметр, трактор, мікроскоп, шків
Г степ, додаток, міліметр, Львів.
8. Закінчення -а (-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А Камерун, слюсар, Бориспіль, тролейбус
Б промовець, кінь, овес, електрон
В луг, словник, перпендикуляр, серпень
Г вітер, ключ, стрибок, тягар.
9. Закінчення -а (-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А дощ, акціонер, чумак, відсоток
Б Крим, реферат, клен, вечір
В комп’ютер, цукор, киянин, зуб
Г суглоб, бакалавр, портфель, січень.
10. Закінчення -а (-я) у формі родового відмінка однини мають усі іменники в рядку
А відрізок, додаток, поверх, кардан
Б бордюр, вітряк, гараж, балкон
В акумулятор, фільтр, іменник, Марсель
Г синтез, двигун, вектор, шлунок.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн - вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть. За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди стара?ться, б'?ться i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки. Щодень хвалили бога за його милостi. У в однiм тiльки була в них журба: не давав їм бог дiточок. Та що ж Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов за своїм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був собi заможненький: було й воликiв пар б п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка, одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим орудувати. Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам'ятi; хто нас похова?, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам не скажуть. А Наум їй було i каже: "Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок - дiткам зостанеться, а не дасть - його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже. Достанеться наше добре? доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть. А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом'яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобi не перепинила дороги до царства небесного. Сатана зна, чим пiдштрикнути; молися богу, читай "Iзбави нас од лукавого", то усе гаразд буде. Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку. Та й радi ж були обоє, i Наум, i Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побiжить, чи до сусiдiв, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять. Та й що то за дитина була! Ще маленьке було, а знала i отченаш, i богородицю, i святий боже, i половину вiрую. А тiльки було зачує дзвiн, то вже нi заграється, нi засидиться дома i каже: "Мамо! пiду до церкви, бач, дзвонять; грiшка не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю божому подати". I в церквi вже не запусту? i нi до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б'є.
Саме перший раз переступивши поріг рідного (на даний момент) класу я відчула тепло, яке віяло з її душі. На кожному уроці вона вчила нас, маленьких діточок, як стати людиною з великої літери. Катерина Петрівна була лагідна і привітна, ніколи не зривалася на нас,як це роблять інші вчителі. Саме через неї я зараз хочу вступати до педадогічного університету, адже вона показала мені,що діти - це наше все.
На мою думку - Катерина Петрівна приклад справжного вчителя,який гідний поваги і шани.