Починалось бабине літо. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер лише ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах вже пожовкла, але на тополях та осокорах листя зеленіє, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. (І. Нечуй-Левицький).
Рання осінь тільки-но заходить у замріяні тихі села, ступаючи по золотих стежках перших падолистів. За тинами, попід вікнами хат цвітуть айстри. Білі, червоні й сині. Лапаті жоржини горять всіма барвами осені. Синій квіт-мороз хизується своєю запізнілою красою. Він цвістиме до глибоких морозів наперекір холодам і негоді. (І. Цюпа).
моя сім'я: моя сім’я складається з трьох осіб: мама, тато та я. маму звуть людмила іванівна, а тата — олександре віталійовичу. ми всі разом любимо подорожувати.
минулого літа ми їздили до миколаїва. ми з мамою ходили в зоопарк. там багато звірів і птахів. особливо нам мавпа. вона весела та смішна. ми з мамою назвали її анфісою. часто гуляючи в парку, ми заходили й в зоопарк. я підходила до анфіси, посміхалася їй, махала рукою. мама теж її полюбила.
одного разу ми зайшли, а анфіси немає. мені стало дуже сумно, а мама мене заспокоювала. і мені було добре поруч з мамою. через день ми побачили нашу анфісу. як добре, що мама завжди поруч! вона все знає і може мені .
я дуже люблю свою сім’ю — своїх маму й тата. мама завжди є мені в скрутну хвилину, а тато захищає всю нашу родину.
Починалось бабине літо. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер лише ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах вже пожовкла, але на тополях та осокорах листя зеленіє, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. (І. Нечуй-Левицький).
Рання осінь тільки-но заходить у замріяні тихі села, ступаючи по золотих стежках перших падолистів. За тинами, попід вікнами хат цвітуть айстри. Білі, червоні й сині. Лапаті жоржини горять всіма барвами осені. Синій квіт-мороз хизується своєю запізнілою красою. Він цвістиме до глибоких морозів наперекір холодам і негоді. (І. Цюпа).
моя сім'я: моя сім’я складається з трьох осіб: мама, тато та я. маму звуть людмила іванівна, а тата — олександре віталійовичу. ми всі разом любимо подорожувати.
минулого літа ми їздили до миколаїва. ми з мамою ходили в зоопарк. там багато звірів і птахів. особливо нам мавпа. вона весела та смішна. ми з мамою назвали її анфісою. часто гуляючи в парку, ми заходили й в зоопарк. я підходила до анфіси, посміхалася їй, махала рукою. мама теж її полюбила.
одного разу ми зайшли, а анфіси немає. мені стало дуже сумно, а мама мене заспокоювала. і мені було добре поруч з мамою. через день ми побачили нашу анфісу. як добре, що мама завжди поруч! вона все знає і може мені .
я дуже люблю свою сім’ю — своїх маму й тата. мама завжди є мені в скрутну хвилину, а тато захищає всю нашу родину.