5 минут до конца кр Перепишіть речення, розставляючи розділові знаки. Підкресліть граматичні основи та відокремлені члени речення.
1. Я не знаю нічого ніжнішого окрім берези за це її сестрицею взиваю.
2. Люблю я спрагло сонця пелюстки між пальців пропускаючи невміло.
3. Любов перша пісня мого життя мені терпко і солодко сниться.
4. А думки мої натхненні та квітчасті опадають вересневим жовтим листям.
АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Львова — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
Якщо людина витрачає стандартних 8 годин на роботу (а ще 8 віддає сну), тоді робота забирає у неї рівно половину активного часу! Якщо ж за розповсюдженими сьогодні принципами робота забирає у людини більше часу – тоді „на життя” може залишитися зовсім небагато.
А чи готові ви свідомо, з повним розумінням того, що відбувається, віддати половину свого життя справі, яка не приносить жодного задоволення?..
Робота не лише „може”… вона „повинна” приносити задоволення! Інакше особисто я не бачу жодного сенсу у такій роботі. Якщо ви, скажімо, любите фотографувати – то чому б вам не стати професійним фотографом і не почати отримувати прибуток завдяки своєму хобі? Якщо ви обожнюєте програмувати на PHP – цьому вашому хобі також знайдеться практичне застосування. Скажімо, ви можете стати власником веб-проекту, або зайнятися розробкою інтернет-проектів для інших людей.
Чим би ви не захоплювалися – майже напевне існують які до перетворити ваше хобі на професійну діяльність! Головне, дати собі відповідь, чи готові ви шукати цих в? А чи краще підете на он-ту офіс-менеджерську посаду тільки тому, що вона відкрита, і начебто й не вимагає жодних особливих знань. Або на он-ту маркетингову посаду, оскільки зараз дуже модно бути маркетологом і взагалі – маркетологи отримують непогані гроші.
Саме тому мене до глибини душі дивують окремі особистості, які стверджують, наприклад, що вести блог можна тільки заради задоволення, але аж ніяк не заради грошей. Так, неначе ці дві сфери неможливо об’єднати!
Читаючи такі коментарі, я відразу уявляю, ким буде така людина через декілька років (а можливо – вже є). В кращому разі вона працюватиме на „посередній” посаді, виконуючи хай навіть високооплачувану, але ненависну роботу…