Привет! Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
Тихой ночью, поздним летом,
Как на небе звезды рдеют,
Как под сумрачным их свет
Объяснение: