5. З'ясуйте, яким членом речення є виділені слова (цифра позначає наступне слово).
Iя виходжу в гомін (1 трав і припадаю до сліда, бо, значить, (2 ) хтось
(3) мене чекав, а може, й (4 ) зараз вигляда (А. Малишко).
А) підмет
гозначення
Б) присудок
В) додаток
Г) означення
Д) обставина​

Не дарма говорять,що природа-наша матиПрирода..Шовковиста трава манить походити босимитногами,ніжне ласкаве сонечко так і кличе нас засмагнути.Природа чарівниця створила мавок,лісових,польових русалок...Будь0якої пори року ми не перестаєм милуватися її красою.
Весною,коли пробиваються гарні первоцвіти,зеленіє трава,розпускаються бруньки.Літо дарує нам теплі сонячні дні.Як приємно пройтися пр осінньому лісі,коли під ногами шелестить жовто-багряний килим.І хто не любить зими,коли все таке чисто-білосніжне:поля,ліси,будинки.

Одвiчне, як свiт, i завжди хвилююче питання: з чого починається батькiвщина? З маминої пiснi? З батькiвської хати? Все це так, проте не останнє, якщо не найперше мiсце належить природi. Охороняти природу - значить охороняти батькiвщину. 

Згадаймо наших далеких предкiв. Обов'язковою умовою заселення нових територiй була наявнiсть води, лiсу. Якщо з тих чи iнших причин чогось бракувало, то селяни копали криницi, саджали лiсосмуги й фруктовi дерева. 

Україна - це тихi води i яснi зорi, зеленi сади, бiлi хати, лани золотої пшеницi. 

Україна - розкiшний вiнок iз рути i барвiнку, що над ним свiтять золотi зорi... 

Нашi степи, долини, перелiски. Скiльки тут краси i яка вона рiзноманiтна. Яке багатство барв, кольорiв, вiдтiнкiв! 

Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться пiд вiтром, сполохана хвиля бiжить вiд краю до краю. А над цим - переливчаста пiсня жайворонка, що лине десь у високостi, в мерехтливому маревi. Трохи далi - торiшнi скирди сiрi. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до рiчки, напитися студеної водицi. 

А вздовж рiчки зеленiють садки. Виглядають з них бiлi хатки-писанки. А як гарно на квiтучому лузi! Зачаровано вбираєш зором багатобарв'я кольорiв i нiжну зелень трав, i переливне буяннi квiту, i казковi бризки сонця. 

Для нашої залитої свiтлом країни жовтий i синiй кольори є ї були найбiльш пiдхожi. Це чудесно зрозумiв наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Цi кольори давала народовi любов до природи, яку вiн бачив саме у жовтiй та блакитнiй барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й рiки з жовтими очеретами i рудими скелями, синi гори. Отже, поєднання цих двох кольорiв цiлком вiдповiдає народному смаку. 

Воно згiдне з тонами природи української, з козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберiгати рiдну природу вчить нас наша лiтература. Великий фiлософ i поет Григорiй Сковорода наголошував, що природа є зразком доцiльностi. Як приклад вiн наводив Бджолу, називаючи її "гербом працьовитостi". А згадаймо нашого генiального митця Т. Г. Шевченка. Перебуваючи далеко вiд рiдної землi, великий Кобзар змалював безсмертнi образи, що перейшли у символiку, - тополю, калину, хрещатий барвiнок. Гiмн природi створила в "Лiсовiй пiснi" Леся Українка. А скiльки поезiї знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Iвана Нечуя-Левицького та iнших класикiв української лiтератури. Володимир Сосюра писав: 

Любiть Україну, як сонце, любiть, 
Як вiтер, i трави, i води... 
В годину щасливу i в радостi мить, 
Любiть у годину негоди! 
Любiть Україну у снi й наяву, 
Вишневу свою Україну, 
Красу її вiчно живу i нову 
I мову її солов'їну. 

Людинi необхiдний зв'язок iз рiдною природою. Подивiться на чари буйноквiття, почуйте волання трави i дерев, i все зробiть, щоб нащадкам усмiхалася i ростила вiчну духовнiсть наша найпрекраснiша на свiтi земля. Щоб квiтувала вона могуттям кольорiв, долучала до нашої неперевершеної пiснi й до рiдного мелодiйного слова пахощi зела i високiсть неба, долучала щедрiсть працi i нiжнiсть серця. Спадщина природи не менш важлива, для цивiлiзацiї, нiж культура.