Відважний Павлусь пішов через скаладний шлях,щоб визволити сестру з полону.Пережив смерть рідних і надіючись,що його сестра жива пішов її визволяти.По дорозі зустрів свого брата з запрізькою Січею яка йому надалі допомагала,але в ночі коли всі спали Петрусь втік шукати сестру але подорозі йому щустрілись татари,взяли до полону.Він витримав багато ударів,знайшов сестру яка була в гаремі і яку примушували вчити татарську забрали з полону їхнього товариша з полону завдяки Мустафі і пішли на свою Батьківщину
Якщо ми робимо людині добро, вона буде нам вдячна й можливо, до нам у майбутньому. Коли ми робимо людині лихо, вона до кінця життя буде це нам згадувати.
Чому ж такі речі трапляються в нашому житті? Справа в тому, що стан, коли людині неприємно, набагато краще запам"ятовується, ніж стан, коли людині добре. Можна припустити, що це пов"язано зокрема з фізичними відчуттями, які залишаються після вчинку, який зробила людина по відношенню до вас. Що робить нас щасливими й радісними? Жарт і ми сміємося, смачне морозиво, після якого лишається приємний, короткотривалий післясмак. Ароматні, гарні квіти, які зів"януть за кілька днів. Це - швидкоплинні речі, вони не затримаються разом з нами надовго. А що ж робить нас сумними, що змушує відчувати лихо? Удар, після якого лишається синець, образливе слово, яке ми довго будемо носити в розумі та серці, плями на нашому одязі, які залишила інша людина. Такі речі ніяк не хочуть виходити з пам"яті. З одного жарту ми не сміємося тричі. Над горем ми можемо плакати довгі роки. Так, нажаль, людина влаштована. Лихо завжди лишає глибший слід. Його завжди треба довго й ретельно "виганяти" зі свого розуму й думок.
Так, людина завжди довше буде пам"ятати лихо, від цього не втечеш. Але можна з цим боротися, виховувати свою силу волі, не давати лихим спогадам "оселятися" в думках. Всюди можна знайти гарні моменти, варто лиш спробувати.
Сподіваюсь, що я встигла і змогла тобі до Успіхів, бажаю отримати гарну оцінку ;)
Відважний Павлусь пішов через скаладний шлях,щоб визволити сестру з полону.Пережив смерть рідних і надіючись,що його сестра жива пішов її визволяти.По дорозі зустрів свого брата з запрізькою Січею яка йому надалі допомагала,але в ночі коли всі спали Петрусь втік шукати сестру але подорозі йому щустрілись татари,взяли до полону.Він витримав багато ударів,знайшов сестру яка була в гаремі і яку примушували вчити татарську забрали з полону їхнього товариша з полону завдяки Мустафі і пішли на свою Батьківщину
Якщо ми робимо людині добро, вона буде нам вдячна й можливо, до нам у майбутньому. Коли ми робимо людині лихо, вона до кінця життя буде це нам згадувати.
Чому ж такі речі трапляються в нашому житті? Справа в тому, що стан, коли людині неприємно, набагато краще запам"ятовується, ніж стан, коли людині добре. Можна припустити, що це пов"язано зокрема з фізичними відчуттями, які залишаються після вчинку, який зробила людина по відношенню до вас. Що робить нас щасливими й радісними? Жарт і ми сміємося, смачне морозиво, після якого лишається приємний, короткотривалий післясмак. Ароматні, гарні квіти, які зів"януть за кілька днів. Це - швидкоплинні речі, вони не затримаються разом з нами надовго. А що ж робить нас сумними, що змушує відчувати лихо? Удар, після якого лишається синець, образливе слово, яке ми довго будемо носити в розумі та серці, плями на нашому одязі, які залишила інша людина. Такі речі ніяк не хочуть виходити з пам"яті. З одного жарту ми не сміємося тричі. Над горем ми можемо плакати довгі роки. Так, нажаль, людина влаштована. Лихо завжди лишає глибший слід. Його завжди треба довго й ретельно "виганяти" зі свого розуму й думок.
Так, людина завжди довше буде пам"ятати лихо, від цього не втечеш. Але можна з цим боротися, виховувати свою силу волі, не давати лихим спогадам "оселятися" в думках. Всюди можна знайти гарні моменти, варто лиш спробувати.
Сподіваюсь, що я встигла і змогла тобі до Успіхів, бажаю отримати гарну оцінку ;)