6. леся українка своїм життям і творами надихала художників на творчість. доберіть репродукції картин українських художників та влаштуйте в класі галерею. організуйте їх обговорення на уроці. якими бачили художники поетесу? українська література
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
Найважливіше, що є у кожної людини – це її близькі. На мою думку, сім’я – це найбільший скарб. Я вважаю, що кожен повинен її берегти. По – перше, коли ми приходимо у світ, наші батьки роблять все, для того, щоб ми росли здоровими і щасливими. Тому, що рідні найбільше люблять нас. Підтвердженням цього є те, що вони роблять для благополуччя і радості дітей: навчають ходити, розмовляти, ведуть в садочок та до школи, хочуть, щоб ми були чесними, добрими і справедливими, вкладають частинку своєї душі. По – друге, коли малюки виростають, завжди повертаються у рідний дім. Це засвідчує, що куди б життя не закинуло, і ким би ми не стали, батько й ненька завжди раді нас бачити. Прикладом для мене є моя сім’я. Я виросла у цілковитій любові та щасті. Батьки та сестра – найрідніші для мене. Щоб не трапилось, ці люди завжди готові підтримати, дати мудру пораду. Вони – мій скарб, який хочеться оберігати, який є найцінніший. Звідси можна зробити висновок, що сім'я – скарб кожної людини. Варто пам’ятати про це. Бо найщиріші, найдобріші люди у нашому житті – батьки, брати і сестри та родичі – наша любов.
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
Найважливіше, що є у кожної людини – це її близькі. На мою думку, сім’я – це найбільший скарб. Я вважаю, що кожен повинен її берегти. По – перше, коли ми приходимо у світ, наші батьки роблять все, для того, щоб ми росли здоровими і щасливими. Тому, що рідні найбільше люблять нас. Підтвердженням цього є те, що вони роблять для благополуччя і радості дітей: навчають ходити, розмовляти, ведуть в садочок та до школи, хочуть, щоб ми були чесними, добрими і справедливими, вкладають частинку своєї душі. По – друге, коли малюки виростають, завжди повертаються у рідний дім. Це засвідчує, що куди б життя не закинуло, і ким би ми не стали, батько й ненька завжди раді нас бачити. Прикладом для мене є моя сім’я. Я виросла у цілковитій любові та щасті. Батьки та сестра – найрідніші для мене. Щоб не трапилось, ці люди завжди готові підтримати, дати мудру пораду. Вони – мій скарб, який хочеться оберігати, який є найцінніший. Звідси можна зробити висновок, що сім'я – скарб кожної людини. Варто пам’ятати про це. Бо найщиріші, найдобріші люди у нашому житті – батьки, брати і сестри та родичі – наша любов.