69. Прочитайте. Назвіть, що саме описав автор, щоб відтворити ви- Гляд приміщення. На які меблі та речі він звернув увагу читача? З якою метою? У покоях єпископа Єпископ сидів біля столу і щось писав. На чималенькому столі лежало багато паперів. Тут було й ба- гато книг. Для пильної роботи книги було познімано з різьбленої кленової полиці. На висоті людського зросту ця полиця облягала майже всю кімнату. Лежали на столі книги церковні. Розкриті лежали і світські книги, польські і французькі, що з них черпав чимало мудрого цей учений чернець. На тім столі лежав і тодішній Словник української народної й книжної мови. Було в тому словнику й пояснення слів грецьких, ла- тинських, французьких. Був той словник складений року 1627 ки- ївським друкарем, молдаванином Бериндою. Видали словник о тій порі, коли в європейських країнах путніх словників було не так уже й багато. Єпископ особливо часто припадав до цього щирого, народного струмка і радів щедрій красі українського слова, що в нім буяє сила нашого народу. На столі лежали шабля, пістоль, а поруч із ними золотий хрест. На шаблю пильно дивився намальований на дверях козак Мамай.
Объяснение:
Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.
«АРКАН»
Танцювали самі парубки. Ставні легені побралися руками за плечі, зімкнулися в тісне, невелике коло. Під воркотіння цимбалів та баса ритмічно захиталися цілим колом з боку на бік, а потім разом, рвучко рушили в буряному коловороті, міцно б’ючи ногами в діл. В дужих і граціозних рухах парубків була сила, енергія, буйна веселість. Нічого більш прекрасного в розвагах людських, в красі молодечих веселощів мені не доводилось бачити.
Парубки танцювали старовинний гуцульський «Аркан». Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець. Легеня, що танцює «Аркан», не можна уявити з похиленою перед паном головою. Перед яким ворогом могли б схилитися буйні голови людей, що так гордо та високо підводяться в цьому залізному колі!
Я ніколи не знав, що одне споглядання народного танцю може дати людині таку велику втіху. Буйна радість цієї живої картини сповнила гордістю серце. Гуцульські легені ще танцювали «Буковинку», «Опришка». На початку ми ледве розрізняли ці танці українських горян. Всі вони були однаково сповнені зухвалого молодечого буйства і сили.
Танці наших верховинців і пристрасна музика до них чимось нагадували мені танці грузинів і осетинів. Якісь ледве вловимі спільні риси людської вдачі споріднюють вікову мистецьку культуру всіх горян, синів різних народів.
(Т. Масенко)