я часто думаю, что было бы, если бы мы до сих пор не умели писать и считать. наверное, жизнь была бы скучной и однообразной. например, я люблю головоломки, разные . они мне развиваться, и я всегда радуюсь, когда нахожу правильное решение. — основа точных наук. без них невозможно построить корабль и самолет, автомобили и метрополитены, даже строительство домов требует точности. любовь к точным наукам развивает умение логически мыслить, анализировать, смотреть на вещи другими глазами и давать точное определение. я с большим старанием и желанием учу начальный курс , потому что ее знание меня к , , , высшей . это те ступени, которые я должен преодолеть, чтобы стать хорошим программистом. работа на компьютере, создание новых интересных программ — вот моя мечта. и я осуществлю ее. мое будущее связано с .
На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн
на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки
проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.
Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.
Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?
Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.
У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.
Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної до , а як до повноцінних членів суспільства.
На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.
Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і до саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.
Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.
Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є ліфт, а якщо знадобиться до , то черговий по станції або водій зробить усе, щоб людина відчувала себе комфортно.
я часто думаю, что было бы, если бы мы до сих пор не умели писать и считать. наверное, жизнь была бы скучной и однообразной. например, я люблю головоломки, разные . они мне развиваться, и я всегда радуюсь, когда нахожу правильное решение. — основа точных наук. без них невозможно построить корабль и самолет, автомобили и метрополитены, даже строительство домов требует точности. любовь к точным наукам развивает умение логически мыслить, анализировать, смотреть на вещи другими глазами и давать точное определение. я с большим старанием и желанием учу начальный курс , потому что ее знание меня к , , , высшей . это те ступени, которые я должен преодолеть, чтобы стать хорошим программистом. работа на компьютере, создание новых интересных программ — вот моя мечта. и я осуществлю ее. мое будущее связано с .
На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн
на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки
проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.
Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.
Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?
Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.
У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.
Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної до , а як до повноцінних членів суспільства.
На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.
Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і до саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.
Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.
Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є ліфт, а якщо знадобиться до , то черговий по станції або водій зробить усе, щоб людина відчувала себе комфортно.