7. Запропоновані речення
поширте другорядними
членами речення. Запишіть
їх, підкресливши додані
другорядні члени речення.
Зразок: Зоря мені сіяла вранці –
Ясна зоря
мені прощально
сіяла вранці.
Вітерець похитував гілочки
Калини.
У траві заховалося зайченя.
Шумлять від вітру дерева.​

 Утворення Київської Русі було цілком закономірним явищем в історії слов’янських народів Європи. Слов’яни другої половини І тисячоліття перебували на приблизно однаковому рівні розвитку. В південних слов’ян починають утворюватися власні держави.Наприкінці VІІІ – на початку ІХ ст. утворилася Праукраїнська держава – Середньодніпровська Русь. Головну роль у житті  нової держави  відігравали племена полян – саме вони  прибрали собі назву "русь”. Від імені "русів” пішла й назва нової держави, а столицею її став древній центр полян-русів Київ. Отже, була сформована  держава Київська  Русь.Розвиток Праукраїнської держави  було перервано захопленням Києва  варязьким конунгом Олегом у 882 році. Змінилася політична організація держави: замість конфедерації праукраїнських племен на чолі  з князівською династією Києвичів утворилася держава імперського типу з князівською династією  варягів Рюриковичів.  Характерними для держави імперського типу стали підкорення й визиск інших племен і насильницьке розширення території.За визначальною роллю русів-українців і Києва у житті держави Київська Русь  була давньою українською державою імперського типу, яка об’єднала  племена й народи від Карпат і до Волги та від Прибалтики до Росі.У складі Київської Русі прискорилося формування етнічого ядра, до складу якого входили  племена полян-русів, сіверян  і древлян. У них ставало все більше спільного у мові, культурі, звичаях, побуті, заняттях. Кращі досягнення цих племен  поступово поширювалися й серед інших, насамперед сусідніх, племен.У Київській державі створились  умови для прискореного  завершення формування української мови – головної ознаки народу. В своїй основі вона мала  народну говірку полян-русів середньої Наддніпрянщини, яка активно впливала на говірки сусідніх племен і водночас вбирала в себе їх елементи.У ХІ ст. розмовна мова жителів Середньої Наддніпрянщини у своїй основі була разюче подібною до мови українців ХІХ ст.Поряд із народною існувала й писемна мова, абетку якої (кирилицю) створили видатні слов’янські просвітителі Кирило й Мефодій. Нею користувалися  при виданні державних документів, у процесі спілкування знаті та духовенства. Саме про неї літописець Нестор писав, що в усіх слов’ян "мова була спільною – слов’янською”. Проте взаємовплив і зближення розмовної та писемної мови прискорювалися.У ХІІ ст. у літописах з’являється назва "Україна”, яка означає "край”, "земля”, "країна”. У Київській Русі завершилося  формування українського народу за головними етнічними показниками. В цьому полягало одне з історичних значень Київської Русі в історії українського народу.Відбулися значні зрушення в сільському господарстві. Значно вдосконалилися  землеробські знаряддя праці, покращився обробіток грунтів. Це стало основою для наступного розвитку землеробства в українських землях.Почали активно засновуватися й розвиватися міста. Міжнародного значення набула столиця держави Київ – найбільше й найрозвинутіше місто тогочасної Європи. Важливе значення мали Чернігів, Переяслав, Білгород, Вишгород. За розвитком міст, у яких проживало до 15% всього населення, Русь-Україна йшла врівень з іншими країнами Західної Європи.У Київській Русі були закладені основи для розвитку ремесел. Утворилися залізообробні центри, які задовольняли потреби у залізних знаряддях праці й побуту.  З’явилися нові ремесла:  виготовлення виробів зі скла, ювелірне ремесло, виробництво емалей.У рамках Київської Русі прискорився перехід від натурального господарства до товарного. Все більша кількість товарів призначалася на продаж. Активізувалася торгівля між людьми, між містом і селом, між окремими землями.Існування держави  сприяло  прискоренню зміни суспільної організації населення: на зміну  родовому ладу прийшла сільська община, яка з того часу визначала життя селян протягом багатьох століть.Величезне значення мала Київська Русь у розвитку культури східних слов’ян. У ній було створено билинний епос про богатирів, які захищали Русь від ворогів. Зародився оригінальний жанр – літописання. З’явилася спільна для слов’янських народів писемність, що упродовж багатьох століть  була однією з основ їх етнічної близькості. Від часу Київської Русі беруть свій початок  школи, бібліотеки, література, камінне будівництво. Освіта й наука  досягли такого високого рівня, що навчальні заклади стояли на порозі перетворення в університети. (За В.Борисенком; 570 сл.) ·                   Пояснити лексичне значення слів  конунг (варяг), етнічний (такий, що стосується народу).·                   Виписати слова-терміни, витлумачити їхнє значення (конфедерація (союз суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами), імперія (монархічна, здебільшого велика держава,  очолювана імператором, що, як правило, має колоніальні володіння), династія (кілька монархів з одного роду, які змінюють одне одного за правом успадкування), родовий лад, сільська община).·                  

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…