8 клас. Самостійна робота №2.
Відокремлені означення.
Перебудуйте речення так, щоб невідокремлені означення стали відокремленими.
1. На вкритій жовтим листям траві лежали червонобокі яблука.
2. Зібрані за день помідори повантажили на машину.
3. В оранжереї можна було купити висаджені в спеціальні горщики квіти.
4. В глибині подвір’я виднілася обплетена густим виноградом веранда.
5. Ми повільно їхали по розлитому весняними дощами шляху.
6. На оповитому ранковим туманом озері закрякала дика качка.
7. З-за рогу хати виринав покритий густою темрявою садок.
8. Зароблені за літо гроші він витратив на подарунок для матері.
9. Я люблю дивитися на рясно засіяне дрібними зорями небо.
10. Він перегортав пожовклі від часу сторінки підручника.
11. Вітер кружляв пожовклим від морозу листям.
12. Посаджені обабіч шляху тополі вже розпустили зелені листочки.

1. ми народжені з єдиною мовою і маємо нести її у серці до кінця життя, не зраджуючи своїм корінням... Це наше рідне, а рідного стидатися соромно
2. завжди варто підбирати слово, його силу і спрямованість на адресата, беручи до уваги реакцію людини на нього, щоб не було воно їй образою або докором
3. навіть від гарних слів може бути погано, якщо ці слова є брехнею або сказані не від душі, іронічно
4. того, що уже сказано не повернути, тому маємо спершу думати, аніж говорити, бо можна наговорити купу зайвого і непотрібного, а буде пізно

Слова Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…