8. Визначте, у якому реченні допущено пунктуаційну помилку Виберіть одну правильну відповідь (максимум )
А.
«Нічого страшного не сталося, — заспокоював я себе, — подумаєш, одна невдала репліка».
Б. «Неодмінно раджу вам – сказав наш новий приятель, — відвідати мальовничий гранітний каньйон на річці Гірський Тікич
біля села Буки на кордоні Черкаської й Вінницької областей».
В.
«Найбільш високогірне озеро в українських Карпатах — Бребенескул! — радісно відповів екскурсовод і додав: — Ширина
його складає 28-44 м, довжина — 134 м, а найбільша глибина – 2,8 м».
Г. Туроператор розповів: «Між селами Нирків і Устечко Заліщицького району Тернопільської області є річка Джурин, на якій
розташований мальовничий Джуринський каскадний водоспад».
Д. «Якщо вас цікавить архітектура, завітайте до старовинного міста Кременець з чудовою архітектурою, атмосферними
вуличками, руїнами замку на горі!» — повідомили нам у турагентстві.​

Укиєві на площі перед софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «богдан хмельницький. 1888». на вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. а тут усе в бронзі до найменших деталей. і так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. ця скульптура, здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під пилявцями. однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. автор шедевра — видатний скульптор xix століття, білорус за походженням, михайло микешин. на запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. історик володимир антонович знайомив мике-шина з різними портретами богдана хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. кінь мав бути саме такий, на якому їздив хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. за розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора. проект був схвалений київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. та ніщо не могло зупинити микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. спорудження пам’ятника богданові хмельницькому стало всенародною справою. у січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. але зібраних коштів було замало. задля зменшення витрат скульптор відмовився від ідних композицій на постаменті. бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. та влада постійно ставила перепони: микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати. через три роки скульптуру нарешті відлили. це був довершений мистецький твір. скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи. встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. були проблеми з його перевезенням з петербурга до києва, збереженням, пошуком місця встановлення. і все ж настав довгоочікуваний день. на софійській площі віднині височів пам’ятник богданові хмельницькому. не запросили на відкриття тільки його творця михайла микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.

Здоров"я - це найдорожче з усього, що ми маємо. Було б логічно стверджувати, що ми всіляко прагнемо його зберегти та поліпшити. Але чи це так насправді? Що ми вкладаємо у слова "земле барвінкова, дай мені здоров"я"? Чи усвідомлюємо ми взагалі всю глибину і значущість цих слів? Ми просимо здоров"я у землі, тобто у природи. Але я не впевнений, що ми маємо на це право, що ми любимо і цінуємо її достатньо для того, щоб вона відповідала нам любов"ю та турботою.  Ми спустошуємо, виснажуємо, забруднюємо землю замість того, щоб прикрашати її. Замість посадити нові ліси, плодові сади, влаштувати затишні парки люди вважають за краще збудувати на місці вирублених дерев нові житлові райони. Колись, не так вже й давно навколо нашої столиці буяли зеленню сади та ліси, річки та озера вабили до себе кришталево чистою водою. Натомість зараз ми маємо забруднені водойми, вода яких отруєна хімікатами, захаращені пластиком залишки лісу...  Про здоров"я за таких умов можна тільки мріяти. Отже, перш ніж просити його у землі, слід добре подумати: а що саме ти зробив для своєї матінки-природи? Ти свідомо не користуєшся пластиковим посудом та пакетами, не викидаєш будь-де використані батарейки, ти вирощуєш дерева, прибираєш залишки чужих "пікніків" у найближчому лісі... Тоді ти маєш моральне право просити здоров"я у землі, і вона тобі його обов"язково дасть.