Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарів-ний світ життя. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності. Слово надто багато важить в житті, як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде! Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, словами гострими і твердими, "мов криця", даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Українська мова - це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку із давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову: Мова наша, мова - Мова кольорова. В ній гроза травнева, Й тиша вечорова... Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову. Українська мова - це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць. Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою: О мово рідна! Їй гаряче серце Віддав я недарма, Без мови рідної, юначе, Й народу нашого нема. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова - це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною: Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідне слово, Живе український народ. Мова народу - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається. Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами і гадюк чарують". Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.
У 20 столітті – а тепер вже і в 21-му – гуманітарна галузь знань все частіше ставить людину – його особливості, поведінка, характер – в центр наукових пошуків. У лінгвістиц гається те ж саме: нас цікавить мова не як абстрактне явище, а як прояв людської природи, розвитку, досягнень. У науці досі немає єдиного поняття і визначення, що таке «мовна особистість». Проте, поряд з «мовною картиною світу» – суміжним поняттям – це явище займає вчених на всіх рівнях вивчення мови – починаючи з фонетики і закінчуючи текстологією. У дуже узагальненій формулюванні можна сказати, що мовна особистість – це сукупність мовного поведінки і самовираження людини. На формування дискурсу окремої людини накладає відбиток в першу чергу його рідну мову.І тут слід згадати ті лінгвістичні гіпотези (наприклад, гіпотезу Сепіра-Уорфа), згідно з якими, саме мова визначає мислення. Наприклад, для російськомовних людей складні поняття визначених і невизначених артиклів, які елементарно сприймаються носіями германських мов (англійської, датської, німецької). А в порівнянні з польським, в російській мові немає «жіночо-речової категорії». Тобто там, де поляк розрізняє (скажімо, за до займенників або форми дієслова), чи ведеться мова про групу, в якій були тільки жінки, діти або тварини, а інакше – про групу, в якій був присутній хоча б один чоловік, для російського немає принципових відмінностей. На чому це позначається? На помилках в досліджуваних мовах, які є наслідком не поганої навчання, а іншого мовного свідомості, іншої мовної особистості.Навіть говорячи на своїй рідній мові, ми по-різному спілкуємося, скажімо, в середовищі ровесників, з вчителями, на форумах. Тобто, в залежності від сфери спілкування, ми задіємо різні якості нашої індивідуальності – того, чим є наша мовна особистість, вибираючи лексику, конструкцію пропозицій, стиль. На її формування впливає не тільки рідну мову як такої, а й середовище виховання, і рівень освіти, і область спеціалізації. Варто звернути увагу на те, що мовна особистість лікаря, наприклад, буде відрізнятися від мовної особистості програміста або працівника сільського господарства. Лікарі будуть частіше використовувати медичну термінологію навіть у звичайній мові, їх асоціації і порівняння будуть частіше зв’язуватися з людським тілом. Тоді як в мові інженерів частіше гаються метафори, пов’язані з механізмами і машинами. Таким чином, структура мовної особистості залежить від багатьох факторів. Те середовище, в якій ми виховувалися, створює фундамент, проте, так само, як і наш характер і особистісні особливості, ця структура знаходиться в постійному розвитку і на неї впливає і середовище нашого проживання. Зверніть увагу на те, як потрапляючи в іншу сім’ю – скажімо, виходячи заміж – дівчина починає говорити трохи по-іншому, використовуючи приказки або «приповідки», прийняті в сім’ї чоловіка. Ще цікавіше йде справа, якщо мовна особистість продовжує розвиватися в іншомовному середовищі. Так, мова емігрантів відрізняється цілим рядом особливостей, на неї накладає відбиток ту мову, на якому їм доводиться спілкуватися щодня.У теорії та практиці мовознавства мовна особистість перекладача займає особливе місце. Справа в тому, що перекладач є не тільки носієм певної культури, а й медіатором – посередником – передавачем явищ однієї культури в іншу. Його завдання полягає не тільки в передачі інформації, але і, найчастіше, у відтворенні тієї ж сили емоційного впливу на читача, передачі того ж спектру почуттів і асоціацій, які викликає мова оригіналу. І виявляється, що абсолютно «об’єктивна» передача на практиці неможлива, адже у всьому – починаючи від тих місць, які залишилися незрозумілими або понятими невірно, і закінчуючи вибором фразеології і метафор – позначається мовна особистість автора перекладу. Особливо яскраво можна простежити це на прикладі перекладів одного і того ж вірша різними перекладачами. Навіть у межах одного і того ж тимчасового відрізка (наприклад, переклади Петрарки, які виконували поети Срібного століття) стиль, образна система і, в кінцевому підсумку, загальний вплив одного і того ж вірша в різних перекладах будуть докорінно відрізнятися.
Слово надто багато важить в житті, як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде!
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, словами гострими і твердими, "мов криця", даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її.
Українська мова - це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку із давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова -
Мова кольорова.
В ній гроза травнева,
Й тиша вечорова...
Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова - це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.
Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рідна!
Їй гаряче серце
Віддав я недарма,
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова - це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
І там, де звучить рідне слово,
Живе український народ.
Мова народу - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається.
Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами і гадюк чарують". Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.
На її формування впливає не тільки рідну мову як такої, а й середовище виховання, і рівень освіти, і область спеціалізації. Варто звернути увагу на те, що мовна особистість лікаря, наприклад, буде відрізнятися від мовної особистості програміста або працівника сільського господарства. Лікарі будуть частіше використовувати медичну термінологію навіть у звичайній мові, їх асоціації і порівняння будуть частіше зв’язуватися з людським тілом. Тоді як в мові інженерів частіше гаються метафори, пов’язані з механізмами і машинами. Таким чином, структура мовної особистості залежить від багатьох факторів. Те середовище, в якій ми виховувалися, створює фундамент, проте, так само, як і наш характер і особистісні особливості, ця структура знаходиться в постійному розвитку і на неї впливає і середовище нашого проживання. Зверніть увагу на те, як потрапляючи в іншу сім’ю – скажімо, виходячи заміж – дівчина починає говорити трохи по-іншому, використовуючи приказки або «приповідки», прийняті в сім’ї чоловіка. Ще цікавіше йде справа, якщо мовна особистість продовжує розвиватися в іншомовному середовищі. Так, мова емігрантів відрізняється цілим рядом особливостей, на неї накладає відбиток ту мову, на якому їм доводиться спілкуватися щодня.У теорії та практиці мовознавства мовна особистість перекладача займає особливе місце. Справа в тому, що перекладач є не тільки носієм певної культури, а й медіатором – посередником – передавачем явищ однієї культури в іншу. Його завдання полягає не тільки в передачі інформації, але і, найчастіше, у відтворенні тієї ж сили емоційного впливу на читача, передачі того ж спектру почуттів і асоціацій, які викликає мова оригіналу. І виявляється, що абсолютно «об’єктивна» передача на практиці неможлива, адже у всьому – починаючи від тих місць, які залишилися незрозумілими або понятими невірно, і закінчуючи вибором фразеології і метафор – позначається мовна особистість автора перекладу. Особливо яскраво можна простежити це на прикладі перекладів одного і того ж вірша різними перекладачами. Навіть у межах одного і того ж тимчасового відрізка (наприклад, переклади Петрарки, які виконували поети Срібного століття) стиль, образна система і, в кінцевому підсумку, загальний вплив одного і того ж вірша в різних перекладах будуть докорінно відрізнятися.