А) Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався (М. Стельмах). Б) М. Рильський говорив, що «слово «вчитель» з давніх-давен користується великою шаною у народі».
В) – Добридень дідусю! – вітається хлопчик.
- Добридень, синку! – радіє дід. – Сідай, я
тебе яблучком почастую з медом (О. Іваненко).
Г) «Та чим же я вам досадив?» – Ягнятко, плачучи, питає (Л. Глібов).

Текст-розповідь

Займенник — повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, який? чий? .

В українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками або числівниками.За значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на три групи:

ті, що співвідносяться з іменниками (відповідають на питання хто?, що?)ті, що співвідносяться з прикметниками (відповідають на питання який? чий?)ті, що співвідносяться з числівниками (відповідають на питання скільки? котрий?)У реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.

Людина завжди намагалася оточити себе гарними речами, рідко хто може жити інакше. Мабуть, все почалося з малюнку на стіні печери тисячі літ назад. Потяг людини до прекрасного залишається постійним в будь-якому віці. Захотілося відобразити незвичні явища природи або свій настрій – створено перші мелодійні звуки та пісні.

Хочеться зберегти для нащадків щось дивне і незвичайне – пейзаж, красивий інтер’єр, видатну особистість – людина береться за пензля. Послухайте давні повір’я та народні прикмети – в них вагітним жінкам навіть дивитися заборонялось на потворне, а рекомендувалося спрямовувати погляд на все гарне: квіти, лагідні доброзичливі лиця; їм радили слухати спів пташок, ніжні мелодії, приємну розмову.