А Потоцький знає, чим закінчиться та нерозумна затія гарячих голів, і не піде за ними (Я.Стецюк).
Б Не можна відгородити китайською стіною працю від гри (В.Сухомлинський).
В Лиха година вигнала мене з батькового двору й пустила по світу бурлачкою (І.Нечуй-Левицький).
Г Тут же працюють вперто і довго, від зорі до зорі, на вітрі-суховії, під палючим промінням сонця (О.Довженко).
Д Нас не проведеш на полові, ми стріляні горобці (Р.Іваничук).
1. Підмет.
2. Присудок.
3. Додаток.
4. Обставина.
5. Прикладка.
6. Означення.

Знання це сила
Розумна освічена людина спроможна досягнути багато поставлених перед собою цілей. Така особистість шанована у суспільстві, її цінують і поважають. Недарма у народі поширене приказка: «Знання – це сила».
Усі технологічні новинки з’явились завдяки науковому прогресу. Доволі важко уявити сучасне помешкання без телевізора, комп’ютера, ноутбука чи планшета. Корисні прилади побачили світ завдячуючи старанням науковців, зусиллям їх клопіткої праці.

Знання дозволило людині переміщатися швидко на великі відстані користуючись транспортними засобами, розмовляти один з одним по мобільному телефону, літати у космос. За до свого розуму можна вирішити будь-яку проблему.
Якщо взяти для прикладу найвпливовіших людей у світі, то серед них багато мають проблеми зі здоров’ям, страждають надмірною вагою. Такі особистості вирізняються з-поміж інших своїми знаннями, уміннями, прагненням до перемоги. Тому вирішити складну ситуацію доцільно не тільки фізичною силою, а силою розуму.
Для чого потрібно вчитися? Таке питання задає, напевне, кожен школяр. Знання дозволяють відкрити нові горизонти, дізнатися багато цікавих речей. Нові уміння сприяють самовдосконаленню, розумінню сутності речей. Сила розуму не має обмежень, для розвитку немає меж неможливого. Головне, щоби знання сприяли благополуччю, не несли шкоди існуванню людству. Військова техніка теж являється науковим здобутком, але вона несе у собі загрозу. Не потрібно боятися вивчати щось нове, цікавитися невідомим, читати книгу чи шукати інформацію у Інтернеті. Слід пам’ятати, що вчитись необхідно для себе. Отримані уміння та навички до стати людиною з великої літери, цілісною особистістю, цікавим співрозмовником. Майте на увазі, що знання – це сила!

Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?

М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

Журналіст: Яку кухню любите?

М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.

Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).

Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?

М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?

М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».

Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?

М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

Журналіст: Яка література Вам подобається?

М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?

М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?

М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.

Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?

М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.

Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?

М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.

М. П.: І Вам до побачення!