А в небі було повно тонких струн бабиного літа і висіли вони непорушно наче небо збиралося грати мелодію вічної краси. 2. Він заграв і з перших звуків усі збагнули що він був майстром своєї справи. 3. Човен відштовхнувшись від берега тихо поплив темними водами хутко висока піщана круча ілюдські постаті на ній зникли з очей. 4. Вона хотіла було розповісти зтисліше та побоялась що січовик не все зрозуміє та й часу в них було доволі. 5.Тарас якого страшенно цікавило і турбувало питання де саме розташувався ворожий табір і тут не втратив свого войовничого запалу. Накреслити схему останнього речення.
для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.