А. З'ясуйте, чи можна в поданих складнопідрядних реченнях поставити пи- тання від однієї частини до другої.
1. І всі зрозуміли, що яскрава зірка над обрієм- ранкова зірка
(О. Довженко).
2. Від ніжності народжується ніжність, як виростає із зерна стебло
(В. Буденний).
Б. Визначте, за до яких сполучників (сурядності чи підрядності) з'єднано
частини наведених речень.
В. Зробіть висновок про основні ознаки складнопідрядного речення.​

Дехто з моїх однолітків байдуже ставиться до свого здоровۥя. Мовляв, що зі мною станеться, якщо я раз чи два затягнуся цигаркою, спробую трохи пива чи ще чогось. А шкода, як відомо, буває відчутною. Дитячий організм дуже швидко звикає до нікотину та алкоголю. Всі вважають такі звички шкідливими. А от цілоденне сидіння перед телевізором, комп’ютером ніхто не вважає шкідливим, а однією з форм відпочинку. Хоча це далеко не так. Так само існує думка, що заняття спортом потрібні тільки спортсменам, а звичайним школярам вони ні до чого. Запевняю вас, що ця думка хибна. Я вважаю, що спорт обۥєднює людей, зміцнює здоровۥя і характер, розвиває силу і терпіння, спритність і швидкість, витривалість і мужність. А ще спорт приносить людям масу позитивних емоцій.
Кожна людина має право по-своєму ставитися до занять спортом. Одні вважають, що необхідно займатися певним видом спорту, інші – що достатньо декількох вправ ранкової гімнастики. Є і такі, що вважають за правильне просто переглядати по телевізору спортивні передачі. Тоді про яку користь для здоровۥя може іти мова?
Я вважаю, що спорт – це важливий крок до здорового життя, це здоровۥя та сила. Якби не заняття спортом, школярі хворіли би набагато більше. Адже дитячий організм тільки розвивається. А сидячи в школі за партою, вдома за комп’ютером, ми перевтомлюємося. Як відомо, у втомленої людини рівень працездатності практично дорівнює нулю. І тільки правильне чередування розумової і фізичної праці перемагає втому. Якби не заняття спортом

Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.