Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював.
Могутні дуби постали навкруги, темна вода біля самісінького тину. Марево від сонця на стіні. Теплий літній вечір. Цей пейзаж викликає суміш почуттів. А саме у мене- сум та красу одночасно.
Художник майстерно та дуже реалістично передав усі тіні, відображення у воді, світло від заходу сонця. Так хочеться сидіти біля тої хатки та насолоджуватися красою рідної землі, теплим повітрям швидкоминучого літа, барвами сонця. Сидіти спокійно так, мислити про чисте та вічне.