Наша мова - це скарб народу. У кожної людини є обов'язки перед мовою. І на мою думку ці обов'язки полягають в тому, що не потрібно її "забруднювати" ненормативною лексикою. Кожен з нас повинен поважати і любити свою рідну мову, не "змішувати" з іншими іноземними мовами! Вже досить довго сусідня, "братська" країна старається придавити наш народ і нашу солов'їну мову. Росія затверджує, що українська мова це є діалект інших мов, і просто старається її знести з лиця землі. Але наш народ сильний і він не здасться, тому, що "наше слово і наша мова - ніколи не загинуть". От саме мій обов'язок перед мовою: відстоювати її, спілкуватися правильно, не змішувати рідну мову з іноземними, не вживати лайливих і негарних слів. І тоді все стане як найкраще.
У 20 столітті – а тепер вже і в 21-му – гуманітарна галузь знань все частіше ставить людину – його особливості, поведінка, характер – в центр наукових пошуків. У лінгвістиц гається те ж саме: нас цікавить мова не як абстрактне явище, а як прояв людської природи, розвитку, досягнень. У науці досі немає єдиного поняття і визначення, що таке «мовна особистість». Проте, поряд з «мовною картиною світу» – суміжним поняттям – це явище займає вчених на всіх рівнях вивчення мови – починаючи з фонетики і закінчуючи текстологією. У дуже узагальненій формулюванні можна сказати, що мовна особистість – це сукупність мовного поведінки і самовираження людини. На формування дискурсу окремої людини накладає відбиток в першу чергу його рідну мову.І тут слід згадати ті лінгвістичні гіпотези (наприклад, гіпотезу Сепіра-Уорфа), згідно з якими, саме мова визначає мислення. Наприклад, для російськомовних людей складні поняття визначених і невизначених артиклів, які елементарно сприймаються носіями германських мов (англійської, датської, німецької). А в порівнянні з польським, в російській мові немає «жіночо-речової категорії». Тобто там, де поляк розрізняє (скажімо, за до займенників або форми дієслова), чи ведеться мова про групу, в якій були тільки жінки, діти або тварини, а інакше – про групу, в якій був присутній хоча б один чоловік, для російського немає принципових відмінностей. На чому це позначається? На помилках в досліджуваних мовах, які є наслідком не поганої навчання, а іншого мовного свідомості, іншої мовної особистості.Навіть говорячи на своїй рідній мові, ми по-різному спілкуємося, скажімо, в середовищі ровесників, з вчителями, на форумах. Тобто, в залежності від сфери спілкування, ми задіємо різні якості нашої індивідуальності – того, чим є наша мовна особистість, вибираючи лексику, конструкцію пропозицій, стиль. На її формування впливає не тільки рідну мову як такої, а й середовище виховання, і рівень освіти, і область спеціалізації. Варто звернути увагу на те, що мовна особистість лікаря, наприклад, буде відрізнятися від мовної особистості програміста або працівника сільського господарства. Лікарі будуть частіше використовувати медичну термінологію навіть у звичайній мові, їх асоціації і порівняння будуть частіше зв’язуватися з людським тілом. Тоді як в мові інженерів частіше гаються метафори, пов’язані з механізмами і машинами. Таким чином, структура мовної особистості залежить від багатьох факторів. Те середовище, в якій ми виховувалися, створює фундамент, проте, так само, як і наш характер і особистісні особливості, ця структура знаходиться в постійному розвитку і на неї впливає і середовище нашого проживання. Зверніть увагу на те, як потрапляючи в іншу сім’ю – скажімо, виходячи заміж – дівчина починає говорити трохи по-іншому, використовуючи приказки або «приповідки», прийняті в сім’ї чоловіка. Ще цікавіше йде справа, якщо мовна особистість продовжує розвиватися в іншомовному середовищі. Так, мова емігрантів відрізняється цілим рядом особливостей, на неї накладає відбиток ту мову, на якому їм доводиться спілкуватися щодня.У теорії та практиці мовознавства мовна особистість перекладача займає особливе місце. Справа в тому, що перекладач є не тільки носієм певної культури, а й медіатором – посередником – передавачем явищ однієї культури в іншу. Його завдання полягає не тільки в передачі інформації, але і, найчастіше, у відтворенні тієї ж сили емоційного впливу на читача, передачі того ж спектру почуттів і асоціацій, які викликає мова оригіналу. І виявляється, що абсолютно «об’єктивна» передача на практиці неможлива, адже у всьому – починаючи від тих місць, які залишилися незрозумілими або понятими невірно, і закінчуючи вибором фразеології і метафор – позначається мовна особистість автора перекладу. Особливо яскраво можна простежити це на прикладі перекладів одного і того ж вірша різними перекладачами. Навіть у межах одного і того ж тимчасового відрізка (наприклад, переклади Петрарки, які виконували поети Срібного століття) стиль, образна система і, в кінцевому підсумку, загальний вплив одного і того ж вірша в різних перекладах будуть докорінно відрізнятися.
На її формування впливає не тільки рідну мову як такої, а й середовище виховання, і рівень освіти, і область спеціалізації. Варто звернути увагу на те, що мовна особистість лікаря, наприклад, буде відрізнятися від мовної особистості програміста або працівника сільського господарства. Лікарі будуть частіше використовувати медичну термінологію навіть у звичайній мові, їх асоціації і порівняння будуть частіше зв’язуватися з людським тілом. Тоді як в мові інженерів частіше гаються метафори, пов’язані з механізмами і машинами. Таким чином, структура мовної особистості залежить від багатьох факторів. Те середовище, в якій ми виховувалися, створює фундамент, проте, так само, як і наш характер і особистісні особливості, ця структура знаходиться в постійному розвитку і на неї впливає і середовище нашого проживання. Зверніть увагу на те, як потрапляючи в іншу сім’ю – скажімо, виходячи заміж – дівчина починає говорити трохи по-іншому, використовуючи приказки або «приповідки», прийняті в сім’ї чоловіка. Ще цікавіше йде справа, якщо мовна особистість продовжує розвиватися в іншомовному середовищі. Так, мова емігрантів відрізняється цілим рядом особливостей, на неї накладає відбиток ту мову, на якому їм доводиться спілкуватися щодня.У теорії та практиці мовознавства мовна особистість перекладача займає особливе місце. Справа в тому, що перекладач є не тільки носієм певної культури, а й медіатором – посередником – передавачем явищ однієї культури в іншу. Його завдання полягає не тільки в передачі інформації, але і, найчастіше, у відтворенні тієї ж сили емоційного впливу на читача, передачі того ж спектру почуттів і асоціацій, які викликає мова оригіналу. І виявляється, що абсолютно «об’єктивна» передача на практиці неможлива, адже у всьому – починаючи від тих місць, які залишилися незрозумілими або понятими невірно, і закінчуючи вибором фразеології і метафор – позначається мовна особистість автора перекладу. Особливо яскраво можна простежити це на прикладі перекладів одного і того ж вірша різними перекладачами. Навіть у межах одного і того ж тимчасового відрізка (наприклад, переклади Петрарки, які виконували поети Срібного століття) стиль, образна система і, в кінцевому підсумку, загальний вплив одного і того ж вірша в різних перекладах будуть докорінно відрізнятися.