Ось і перший день зими. осінь-красуня, віддала землю у володіння зими. сніг пішов тільки під вечер.зранку вже відчувалося крижаний подих йі величності. сніг лежав ніби ковдра. він гарно та яскраво блистів під сонцям. але під снігом ще було видно зелену травичку , та опавше листя. діти дуже зраділи зимі,тому що у цю пору року є багато чарівних та казкових свят. як гарно коли місяць заглядує у твое вікно, і сніг мерехтить разноманітними барвами. у такі вечори гарно сидіти біля вікна та читати улюблену книу.
нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
що чумаки возили сіль із криму й заїжджали часто у корчму. і що перший переселенець дав назву свою. що княгиня софія кантимирівна правила нашим селом. мала маєток, роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. і церква теж була. і люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. і пісня сходила із уст сама.
мала рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
це частина моєї рідної вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
у ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто харків.
я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
я уособлюю малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барві
моє село
маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
зазнало лиха, бідувань і слави
воно живе і вічно буде жить!
нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
що чумаки возили сіль із криму й заїжджали часто у корчму. і що перший переселенець дав назву свою. що княгиня софія кантимирівна правила нашим селом. мала маєток, роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. і церква теж була. і люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. і пісня сходила із уст сама.
мала рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
це частина моєї рідної вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
у ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто харків.
я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
я уособлюю малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барві