На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.
В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.
Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото". Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.
Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".
Я люблю своє місто.Воно приваблює мене в різні пори року.І весною,коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям.І влітку коли бушує квітуча зелень.І восени ,коли сяє золотим вбранням.А взимку воно схоже на палац Сніжної Королеви.білосніжною ковдрою вкрила зима все навколо.все навколо стало білим.Дерева вдяглись у вишете діамантами вбрання.Стоять вони зачаровані .Білий пух сиплеться з неба і падає на землю,засипаючи білою пеленою.вулиці нашого міста побіліли,будинки сали схожі на крижані палаци.Іній на деревах переливається під світлом сонця.Зима снесла свої зміни.Скізь чути дзвінкий сміх дітей,що грають у сніжки ,катаються на ковзанах,лижах,санчатах.Із зимою приходять веселі свята. Приємно блукати по засніженим вулицям міста,коли малесенькі сніжинки лягають,як пух на твої долоні .
На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.
В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.
Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото". Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.
Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".
Объяснение: