На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : "Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить" ("Лісова пісня"). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : "Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить" ("Лісова пісня"). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
-Миколо, привіт! Ти куди це йдеш?
-Ох, Аню, і тут ти мене знайшла.
-Вітатися не вчили?
-Ну, привіт.
-Ну ти і кумедний, Миколко! То куди ти йдеш?
-Так нікуди я не іду, просто прогулятися захотів.
-Чого сам? Друзі вже всі повтікали від такого дурника, як ти?
-Аню, не набридай. І взагалі, чого ти причепилась? Іди куди йшла.
-Я тебе визирала...
-Ну, і навіщо? Робити нема чого? Кажи!
-От як тільки скажеш, чого сам, то так і скажу чого тебе шукала.
-Я вирішив подумати, насолодитися самотністю, а тут ти.
-Ну от і все, так би одразу. Отже, визирала я тебе, щоб в кіно тебе позвати.
-З яких це пір дівчата хлопців в кіно звуть?
-Ну ти ж мене не звеш, от я і сама похвала. І взагалі, не по стереотипам я живу.
-З чого б це мені тебе в кіно звати, якщо ти мені набридаєш? Ти мені не подобаєшся навіть.
-Ну то й що? За те ти мені подобаєшся. Пішли в кіно!
-Ну, пішли, тільки не заважай мені зараз.
-Чудово! У 19:00 біля кінотеатру.
-А фільм хоч який?
-"Кохання на виживання".
-Аню, ти на щось натякаєш? Підемо на другий, я на такий не хочу.
-А який тоді?
-Хотілось би на бойовик.
-Так ну, Миколко, я таке не дивилась ніколи.
-Ну от і подивишся як раз!
-Ну ти і..
-Мовчі, Аню, бо нікуди не підемо.
-Ой!..
-До зустрічі. На місці вирішимо на що підемо.
-Бувай, Миколко!