АС Напишіть статтю дискусійного характеру, епіграфом до якої слугуватиме вислів В.Белінського: «Природа – вічний зразок мистецтва, а найвизначніший та найблагородніший предмет у природі — людина». ( ів) і опера м'яким знаком у колонку.
Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.
Потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. Учні нашого, 6-А класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. Нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. Але коли залунало з динаміків "День Перемоги" і всі встали, сльози навернулися мені на очі. Я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів.
Тепер наш 6-А клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. Ми за ємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію.
Відповідь: Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819р. на хуторі біля м. Воронежа теперішньої Сумської області в козацькій родині. Навчався в повітовому училищі Новгород-Сіверська, у 1836р. закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гімназії.
Протягом 1839—1840 pp. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету. Але не закінчив його.
У 1841 р. написав прозові твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 —1845 pp. Куліш викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства. У 1846р. письменник опублікував "Повість про український нарід", яка зіграла не останню роль у справі його арешту.
22 січня 1847 р. Куліш одружився з сестрою В. Білозерського — Олександрою Михайлівною (літературний псевдонім — Ганна Барвінок), боярином на цьому весіллі був Т. Шевченко.
У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися. Протягом 1847—1850 рр. Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем.
У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.
У 1856р. письменник отримав дозвіл друкуватися.
Впродовж 1856—1857 pp. вийшли два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки "Записки о Южной Руси", в якій Куліш запровадив новий правопис — "кулішівку", яка лежить в основі сучасного українського
правопису. У 1857р. було відкрито "Друкарню П.О. Куліша", в якій вийшов альманах "Хата"; для школярів читанка "Граматка" та український буквар. Письменник доопрацював редакції роману "Чорна рада" українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів). У 1861 — 1862 рр. Куліш брав участь у виданні першого загальноукраїнського часопису "Основа", який на той час став осередком національного руху, надрукував в ній історичні нариси "Хмельниччина", "Виговшина", публіцистичну працю "Листи з хутора". У 1862 р. письменник видав збірку поезій "Досвітки".
Протягом 1864—1868 pp. Куліш працював у Варшаві штатним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифікаторську політику серед поляків, потім, у 1873—1875 pp., служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1874—1877 pp. Куліш видав тритомне дослідження "История воссоединения Руси", яке викликало обурення української громадськості.
У 1882р. письменник видав збірку "Хуторна поезія". Наступного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
У 1893р. письменник видав збірку поезій "Дзвін", а у 1897р. вийшла збірка "Позичена кобза".
14 лютого 1897 р. Пантелеймон Куліш помер на хуторі Мотронівка, де й похований
Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.
Потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. Учні нашого, 6-А класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. Нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. Але коли залунало з динаміків "День Перемоги" і всі встали, сльози навернулися мені на очі. Я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів.
Тепер наш 6-А клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. Ми за ємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію.
Відповідь: Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819р. на хуторі біля м. Воронежа теперішньої Сумської області в козацькій родині. Навчався в повітовому училищі Новгород-Сіверська, у 1836р. закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гімназії.
Протягом 1839—1840 pp. Куліш навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету. Але не закінчив його.
У 1841 р. написав прозові твори: "Циган", "Огненный змей. Повесть из народных преданий". У 1841 —1845 pp. Куліш викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства. У 1846р. письменник опублікував "Повість про український нарід", яка зіграла не останню роль у справі його арешту.
22 січня 1847 р. Куліш одружився з сестрою В. Білозерського — Олександрою Михайлівною (літературний псевдонім — Ганна Барвінок), боярином на цьому весіллі був Т. Шевченко.
У квітні 1847 р. у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов'янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися. Протягом 1847—1850 рр. Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем.
У 1851 р. він повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.
У 1856р. письменник отримав дозвіл друкуватися.
Впродовж 1856—1857 pp. вийшли два томи етнографічно-фольклористичної, історіографічної, літературної збірки "Записки о Южной Руси", в якій Куліш запровадив новий правопис — "кулішівку", яка лежить в основі сучасного українського
правопису. У 1857р. було відкрито "Друкарню П.О. Куліша", в якій вийшов альманах "Хата"; для школярів читанка "Граматка" та український буквар. Письменник доопрацював редакції роману "Чорна рада" українською та російською мовами (перша редакція 1846 р. не вийшла друком через арешт автора і заборону його творів). У 1861 — 1862 рр. Куліш брав участь у виданні першого загальноукраїнського часопису "Основа", який на той час став осередком національного руху, надрукував в ній історичні нариси "Хмельниччина", "Виговшина", публіцистичну працю "Листи з хутора". У 1862 р. письменник видав збірку поезій "Досвітки".
Протягом 1864—1868 pp. Куліш працював у Варшаві штатним чиновником Установчого комітету, який здійснював русифікаторську політику серед поляків, потім, у 1873—1875 pp., служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1874—1877 pp. Куліш видав тритомне дослідження "История воссоединения Руси", яке викликало обурення української громадськості.
У 1882р. письменник видав збірку "Хуторна поезія". Наступного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є. Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
У 1893р. письменник видав збірку поезій "Дзвін", а у 1897р. вийшла збірка "Позичена кобза".
14 лютого 1897 р. Пантелеймон Куліш помер на хуторі Мотронівка, де й похований