Мова – то найвищий дар людини й цілого народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива скарбниця людського духу. Мова – духовне багатство народу. Українська мова – це мова тієї країни, в якій я живу, мова, на якій говорили мої пращури. Це мова, на якій будуть розмовляти майбутні покоління. Але для того щоб вона була чистою і досконалою, треба вивчати її дуже ретельно, заглиблюватись у її зміст, не забуваючи про зовнішню оболонку. Щоб бути грамотною, освіченою людиною, треба добре знати правила української літературної вимови, багато читати, а в повсякденному спілкуванні намагатись висловлювати найскладніші думки, користуючись засобами рідної мови.
Одного разу в школі я забула свій портфель. Наступного дня я шукала його усюди, але Вікторія Пилипівна та Марія Миколаївна сказали, що не можуть до Повернувшись додому я розповіла мамі про подію і вона погодилася до мені у пошуках. Ми прийшли до школи і мама, вірвавшись до кабінету Натальї Станіславовни, накричала на неї, бо вчителі відмовились шукати портфель. На вихідних я знайшла свій портфель під столом, і нам з мамою довелося переїхати до бабусі, Олени Микитовни, щоб не осоромитись у нашій школі.