Бабуся залюбки згодилася оповісти про свято Стрітення. Оскільки з давніх-давен цей празник відзначали особливо врочисто, то про нього вона розповідала детальніше. Цього дня селяни здебільшого не працювали, а стежили за погодою. Народна міфологія засвідчує, що на свято обов’язково мають у підобід зустрітися Зима з Весною. Прообраз Зими цілком реальний: це перестаріла баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, через дірки якої витикаються сиві та скуйовджені пасма волосся.
Натомість Весна з’являється на двобій у прообразі симпатичної юнки; в неї нова, помережана різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта.
Упродовж дня між Зимою і Весною відбувається запеклий двобій. Якщо під кінець дня потепліє, то вважається, що перемогла Весна, а тому — «Зима йде туди, де було Літо, а Весна йде туди, де гостювала Зима» (За В. Скуратівським).
Виписати словосполучення, у яких виділені слова виступали б у ролі залежних. До виділених слів поставити запитання.
Пригадати й записати кілька прикмет або прислів’їв про прихід весни.
Дослідження-характеристика
Настав час, коли доводиться часто говорить про екологію. Що вона собою являє? Екологія - це наука, яка вивчає відносини всього живого на Землі і його навколишньої природи. У вік технічного прогресу, коли для людства створюються більш сприятливі і полегшені умови життя, люди стали частіше хворіти. Замість свіжого повітря всім доводиться дихати вихлопними газами і димом. Є їжу, вирощену з додавання гербіцидів. Багатьом людям, особливо навесні, подобається виїжджати в ліс або на річку, щоб відпочити від усіх проблем і турбот. Але після ЦИХ відвідувань, залишаються цілі купи сміття, а так само скляні пляшки і пластик. Природа від цього теж страждає. Але є люди, які не можуть байдуже дивитися на таке ставлення до рідної природи. Вони стали створювати спеціальні суспільно-політичні організації, які нагадують всім про те, до чого може привести таке ставлення людей до навколишнього середовища. Річки, з яких надходить вода з водопроводу для пиття, забруднені. У них плаває нафту, пластикові пляшки, сміття. Від усього цього страждають перш за все мешканці водойм: риба, рослинність, так само птахи і тварини, які живуть на берегах. Необхідно замислюватися над тим, що нам дає природа. Її дари великі: повітря для дихання, яскраве сонце, воду для пиття і приготування їжі. А скільки в надрах землі видобувається людиною природних копалин: вугілля, руда, нафта, дорогоцінні камені. Ліс теж є нашим годувальника - це гриби, ягоди, горіхи, лікарські трави. А що людина дає взамін? Люди, створюючи промислові та хімічні підприємства, отруюють повітря. Але ж їм доводиться дихати нам самим. А скільки отруйних відходів зливається з підприємств прямо в річки. Але пора вже задуматися над тим, що відбувається і почати бити на сполох. Інакше нас будуть окруж тільки сірі хмари, як в постапокаліптичному фільмах, а зелені і квітів Чи не буде зовсім. Чи не залишиться таких місць, де можна відпочити і помилуватися красою навколишнього світу. У забруднених водоймах можна буде купатися, ловити рибу і засмагати на берегах. Тому необхідно подумати про це. Кожній людині необхідно почати озеленити вулиці, для цього потрібно висаджувати дерева, щоб вирастали парки, для відпочинку і прогулянок. Прикрашати вулиці і двори красивими клумбами, де будуть цвісти найяскравіші і ароматні квіти. Крім людини, ніхто не зможе це зробити. Тільки так можна поліпшити життя і убезпечити себе. Тому необхідно дбайливо і з любов'ю ставиться до природи, тоді і екологія стане набагато краще, а світ прекраснішим!
Спочатку хочеться зазначити, що багато творів Тарас Шевченко присвятив описам рідної природи. Він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. І, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси.
У поезії «Над Дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. Вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. Читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий Дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева:
Над Дніпровою сагою,
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів:
Стоїть старий, похилився.
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини…
Інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане:
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають…
Мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. Саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. Узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. Природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку.
Зовсім інше враження справляє уривок з поеми «Княжна» — «Зоре моя вечірняя». Увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. Природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. Кожний рядок ніби віщує щось недобре. Це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів:
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Яку полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує…
Природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води Дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом:
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти…
Тарас Шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. Складається враження, що природа справді оживає. Я вважаю Тараса Шевченка справжнім митцем рідного слова.