Телебачення грає дуже важливу роль в наший життя. Це постійне джерело розваги і інформації, двері, через які до наших будинків може увійти весь світ. Деякі люди вважають за краще проводити свій вільний час, за прогляданням розважальних телепередач, тоді як інші вважають за краще дивитися політичні й освітні програми. Ми можемо подивитися багато дійсно цікавих програм: інформаційних, музичних, спортивних, для дітей і для дорослих.
Але що ми робили раніше, до появиления телебачення? Перш, ніж ми впустили «одноокого монстра» в наші будинки, нам ніколи не складало труднощів зайняти свій вільний час. Ми мали звичай насолоджуватися задоволеннями цивілізації. Наприклад, для нас було в порядку речей мати хобі, розважати наших друзів і розважатися самим, ходити в театри, ресторани і на спортивні змагання. Ми навіть мали звичай читати книги і слухати музику. Все це належить нашому минулому. Тепер весь наш вільний час регулюється «ящиком чудес». Ми мчимося додому і похапцем поглинаємо їжу, щоб встигнути якраз до тієї або іншої програми. Ми навіть перестали сидіти за столом і неквапливо вечеряти, обмінюючись новинами за день. Монстр вимагає і отримує абсолютну тишу і увагу. Якщо член сім’ї посміє відкрити рот під час програми, його швидко примушують замовкнути.
Цілі покоління ростуть, захоплюючись телевізором. їжа залишається не з’їденою, домашня робота не зробленою, та і сон втрачений.
Телебачення заохочує пасивне задоволення. Ми починаємо задовольнятися подіями з других вуст. Це так легко сидіти в кріслах гаючи, як інші працюють. Поступове телебачення відгороджує нас від реального світу. Ми стаємо настільки ледачими, що хочемо провести прекрасний день, сидячи в напівтемряві, приклеєними до стільців, замість того, щоб вийти погуляти. Телебачення може бути прекрасним посередником в спілкуванні, але воно перешкоджає нашому спілкуванню один з одним. Про те, як сильне телебачення не відповідає реальному життю, ми дізнаємося, коли проводимо відпустку на морі або в горах, далеко від цивілізації, в тихому, природному середовищі; ми швидко виявляємо, як мало скучили по гіпнотичному тираненню «одноокого монстра».
Якось Юрко їшов до школи й бачить що їдить його тролейбус та сідає в нього. Він побачив вільне місце тому сів. На наступній зупинці сідає бабуся Юрко каже:
-Сідайте бабуся!
-Ні сонечко дякую, в тебе ж диви який портфель тяжкий, а мені на наступній зупинці виходити.
-Бабусю дівітся як довго до наступної зупинки.
Дивиться бабуся і чує, що хтось так голосно розмовляє на телефоні, що чути на весь транспорт.
-бачиш в нього є погана звичка говорити голосно в транспорті, а ти молодець адже знаєш що потрібно поступатись місцем.
Телебачення грає дуже важливу роль в наший життя. Це постійне джерело розваги і інформації, двері, через які до наших будинків може увійти весь світ. Деякі люди вважають за краще проводити свій вільний час, за прогляданням розважальних телепередач, тоді як інші вважають за краще дивитися політичні й освітні програми. Ми можемо подивитися багато дійсно цікавих програм: інформаційних, музичних, спортивних, для дітей і для дорослих.
Але що ми робили раніше, до появиления телебачення? Перш, ніж ми впустили «одноокого монстра» в наші будинки, нам ніколи не складало труднощів зайняти свій вільний час. Ми мали звичай насолоджуватися задоволеннями цивілізації. Наприклад, для нас було в порядку речей мати хобі, розважати наших друзів і розважатися самим, ходити в театри, ресторани і на спортивні змагання. Ми навіть мали звичай читати книги і слухати музику. Все це належить нашому минулому. Тепер весь наш вільний час регулюється «ящиком чудес». Ми мчимося додому і похапцем поглинаємо їжу, щоб встигнути якраз до тієї або іншої програми. Ми навіть перестали сидіти за столом і неквапливо вечеряти, обмінюючись новинами за день. Монстр вимагає і отримує абсолютну тишу і увагу. Якщо член сім’ї посміє відкрити рот під час програми, його швидко примушують замовкнути.
Цілі покоління ростуть, захоплюючись телевізором. їжа залишається не з’їденою, домашня робота не зробленою, та і сон втрачений.
Телебачення заохочує пасивне задоволення. Ми починаємо задовольнятися подіями з других вуст. Це так легко сидіти в кріслах гаючи, як інші працюють. Поступове телебачення відгороджує нас від реального світу. Ми стаємо настільки ледачими, що хочемо провести прекрасний день, сидячи в напівтемряві, приклеєними до стільців, замість того, щоб вийти погуляти. Телебачення може бути прекрасним посередником в спілкуванні, але воно перешкоджає нашому спілкуванню один з одним. Про те, як сильне телебачення не відповідає реальному життю, ми дізнаємося, коли проводимо відпустку на морі або в горах, далеко від цивілізації, в тихому, природному середовищі; ми швидко виявляємо, як мало скучили по гіпнотичному тираненню «одноокого монстра».
Шкідливі звички.
Якось Юрко їшов до школи й бачить що їдить його тролейбус та сідає в нього. Він побачив вільне місце тому сів. На наступній зупинці сідає бабуся Юрко каже:
-Сідайте бабуся!
-Ні сонечко дякую, в тебе ж диви який портфель тяжкий, а мені на наступній зупинці виходити.
-Бабусю дівітся як довго до наступної зупинки.
Дивиться бабуся і чує, що хтось так голосно розмовляє на телефоні, що чути на весь транспорт.
-бачиш в нього є погана звичка говорити голосно в транспорті, а ти молодець адже знаєш що потрібно поступатись місцем.