Микола степанович вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. первомайськ миколаївської області в районі «птахокомбінат». в школі № 17 первомайська він здобув середню освіту. навчався на акторському відділі київського інституту театрального мистецтва. за два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав о. довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в москву навчатися у вдіку. через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі м. вінграновського. ще студентом зіграв головну роль рядового солдата івана орлюка у художньому фільмі «повість полум’яних літ» (1961), автором якого був олександр довженко. за краще виконання чоловічої ролі микола вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в лос-анджелесі. 9 black mirror facts most fans don’t know до києва дипломований кінорежисер повернувся з москви знаменитим, про що розповідає в есеї «хто і що для мене незалежність україни», і в повісті «пересадка». проте вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. о. довженка зустріли неприхильно. написаний ним сценарій «світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. миколі вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії о. довженка: «дочка стратіона» (1964), «ескадра повертає на захід» (1966), «берег надії» (1967), де він зіграв також роль вацлава купки, «дума про британку» (1970) — роль несвятипаски, «тихі береги» (1973), «климко» (1984), документальні фільми «слово про андрія малишка» (1983), «щоденники о. п. довженка» (у співавторстві з леонідом осикою), «щоденник. довженко. 1941-1945» (1993), «чигирин — столиця гетьмана богдана хмельницького» (1993), «батурин — столиця гетьмана івана мазепи» (1994), «галич — столиця князя данила галицького» (1995), «гетьман сагайдачний» (1999). дебютував микола вінграновський добіркою поезій у журналі «дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «жовтні» (нині «дзвін») (ч. 8, 1958), «вітчизні» (ч. 5, 1960) і «прапорі» (нині «березіль») (ч. 8, 1960). публікація в «літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «з книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. перша збірка «атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «тиша і грім» василя симоненка і «соняшник» івана драча. в «атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. 1967 р. побачила світ друга поетична збірка «сто поезій». щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… у 1971 році вийшла збірка «поезії», у 1978 — «на срібнім березі». між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. у цей же період поет багато працює над дитячими творами. ще на початку шістдесятих років у журналі «ранок» з’явилися оповідання «бинь-бинь-бинь» і «чорти». тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «мак», «літній ранок», «літній вечір» та інші. у 1982 р. побачила світ збірка «київ», згодом — «вибране» (1986), передмову до якого написав іван дзюба. двома роками раніше миколі вінграновському присуджено державну премію україни ім. тараса шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «сіроманець«, «первінка» та інші. також він є автором книжок-віршів: «губами теплими і оком золотим», «цю жінку я люблю»; повістей: «у глибині дощів», «літо на десні»; роману «северин наливайко». найповніше видання доробку — «вибрані твори в трьох томах» (2004). постановник десяти художніх та документальних фільмів. нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні пен-клуб
