Будь ласка до ть! Написати складений план обзацу від 1 до 11 , і невеликий переказ. Монах Іван Найда увійшов до своєї келії. Зробивши необережний рух, він штовхнув стіл, і з нього впало щось важке. Найда нахилився й намацав на підлозі велику проскуру.
Роздивляючись так дивно знайдену проскуру, монах помітив, що внизу на ній щось написано. Підійшовши ближче до лампади, що жевріла біля ікони, він почав: " О здравії раба Божого Івана Найди, гетьмана правобережного українського".
Слова ці примусили Найду здриґнутися всім тілом. Це що - глум чи фатальне пророцтво? Кому відомо про його козацьке минуле? Хто зробив на проскурі цей дивний напис?
Непомітно для самого себе Найда відчувши голод, відкусив добрий кусень проскури. Нараз він відчув у роті щось неїстівне...
Найда витяг з рота м'якушку і помітив у ній клаптик паперу. Тремтячийми від хвилювання руками підніс його до лампадки. Папірець був списаний дрібними літерами. Записка була розірвана. Найда хутко зняв з ланцюжка лампадку, поставив її на столі й почав обережно розламувати проскуру. Витяг ще клапоть, приклав до того, який вже був у нього. Тепер записка набрала такого вигляду: "Року Божого 1750 я закопав скарб. Ціле життя збирав гроші, щоб прислужитися відчизні моїй.Зібрав червінців два казани, діамантів казан. Тому кому належить визволити наш край з неволв, тому відкриваю тажмницю, на того сподіваються. Доїдеш до річки Саксаганки, поверни коня і поїдь лівим берегом угору проти течії. Наступного дня надвечір побачивши високу кручу, а на вершині її великий сірий камень, подібний до голови вепра. Сядь на той камінь, ніби на праве вухо, й побачиш гай, а в гаю розчахнутий дуб. Одну його половину розбила блискавка, друга росте. Пройди під похилою стороною, відлічи сто кроків уперед, там, під землею на півсписа лежить камінь. Стань на тому місті у день Святих Петра й Павла і відлічи на схід сонця сімдесят три кроки ".
Найда склав записку й сховав на грудях. Радість і почуття чогось надзвичайного наповнювали його серце. Він відчував, як за спиною в нього виростають могутні крила.
Найда підійшов до свого ложа, щоб узяти чотки й піти до церкви. Він простяг руку, але з криком відсагнувся... Замість чоток на ложі лежали спис і кулі.
Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність.
Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом.
Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!