Будь ласка до іть! С.р.
10. 20. 2022 Самостійна робота
1.Виписати з поданого тексту прикметники. Визначити розряд(відносний, якісний, присвійний), групу (тверда, м’яка).
Небо, чисте та безхмарне, починало сіріти. Праворуч від шляху, на темному просторі, виразно зазначилася чорна купа великого лісу, а просто неї в полі – високе самотнє дерево.
Це той дуб над ярком. Він усе більше та більше визначався, а темний простір ставав усе менше та менше чорним. Ще згодом – і якесь сіро-сріблясте світло мов почало наливатися в темряву (За Б. Грінченком).
2 Випишіть тільки словосполучення, у яких прикметники мають присвійне значення.
Галинчина книга, радісна усмішка, літній дощ, Антонів портфель, ясен місяць, старанний учень, дощова погода, мамина хустка, Андріїв зошит, ведмежа послуга, орлиний зір, заячий характер, Лідина вишиванка, лебедина вірність, золоті руки, Іванів син, вовчий апетит, лисяча натура, Ярославів підручник, собачий холод, відомий поет, золотий ланцюжок.
Ключ
З перших букв прочитаєте назву поеми Т. Шеченка, у якій оспівано подвиги козаків.
3. Від іменників утворити прикметники. Виділити в них суфікси.
Калач, липень, матч, корінець, баржа, почуття, суть, тінь
Товариш, Буг, Овруч, ткач, Запоріжжя, козак, вухо.
4. Визначити групу прикметників.
Ближній, просторний, нульовий, гарячий, джерельний, морожений, свіжий, крайній, осінній, пізній, вітряний
5. Провідміняти прикметники: верхній, земляний
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ – це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раї на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi…
Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка – це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т. Г. Шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" – це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.
Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".
З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни – матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. Яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матіp на пекельні муки, позбавивши її священних пpиpодних пpав, звучать слова:
– Пpости мене. Я караюсь
Весь вік в чужій хаті...
Пpости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати._
Та й замовкла...
"йА й
правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо."
(Ліна Костенко)
Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам*ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?". Цю ж тему видатна поетеса продовжила у вірші "Крила". Вона говорить, що крилатим ґрунту не треба... Та хіба людина має крила? Виявляється, що так. Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, вірність у коханні, працьовитість, щедрість, надія, мрія...
Ґрунт потрібен лише нашому фізичному втіленню. Наша душа завжди літає і крила має!