В історії українознавства засвідчуємо постійний інтерес дослідників до двох назв: Русь і Україна. Походження цих топонімів має світоглядне значення: адже за етимологією, історією вживання цих назв можна простежити історію народу, історію земель, на яких він розселявся, господарював, контактував з іншими етносами, об'єднувався в державні утворення тощо. В історичних дослідженнях М. Грушевського наголошено на спадкоємності України від Руської землі. Спираючись на дані літописів, археології, мовознавства, свідчення зарубіжних істориків, грецьких, римських, арабських письменників, учений у багатотомній праці обґрунтував походження й історичний шлях України-Русі: «У звістках чужоземців, які маємо з IX і X віку, наші князі й їх військо все зветься Руссю, руськими. У нас же Руссю звалася Київщина». Не погоджується історик із свідченням давнього літописця про те, що назва Русь принесені шведами. Норманську теорію походження назви Русь сьогодні заперечують і мовознавці, і історики.Історики простежують зв'язок Руської держави з усіма т.зв. доісторичними етносами та їхніми державними утвореннями засвідченими на території сучасної України. Досліджуючи етнічну історію давньої України, Сергій Наливайко пише:«Руська держава — лише епізод у багатотисячолітній українській історії... Згадаймо тих же трипільців, існування цивілізації та державності в яких нині незаперечне, кімерійців, які мали тут своє царство і своїх царів, ту ж таки Скіфську, а тоді Боспорську державу, що майже по тисячі років кожна проіснували на українських землях».Назва Руська земля щодо держави з центром у Києві була відома вже у 852 році, тобто до появи варягів. У ґрунтовному історико-етимологічному дослідженні «Русь і варяги» академік НАН України В. Г. Скляренко на широкому науковому тлі розглядає різні теорії походження назви Русь. Хоч назва Русь стосувалася не всього полянського населення, а лише певної соціальної групи, вона з часом переносилася на етнічну назву полян і на їхню територію, яку стали називати Русь.
